Аналіз практики вирішення судом процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах за 2013-2014 роки

Аналіз практики вирішення судом процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах за 2013-2014 роки

Виконання судового рішення є кінцевою стадією цивільного процесу. Відповідно до процесуального закону, суд який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Крім того, під час ухвалення рішення суд має вирішити питання чи немає підстав допустити його до негайного виконання.

Стаття 367 ЦПК України визначає вичерпний перелік підстав коли суд допускає негайне виконання рішень. Такими є:

1) стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць;

2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;

3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, - у межах суми стягнення за один місяць;

4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника;

5) відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала;

6) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб;

7) примусова госпіталізація чи продовження строку примусової госпіталізації до протитуберкульозного закладу.

Проаналізувавши практику винесення рішень суддями Мурованокуриловецького районного суду, встановлено, що протягом 2013-2014 років суд розглядав справи про

-          стягнення аліментів (80 справ);

-          присудження працівникові виплати заробітної плати (1 справа);

-          поновлення на роботі незаконно звільненого працівника (2 справи);

-          примусову госпіталізацію чи продовження строку примусової госпіталізації до протитуберкульозного закладу (3 справи).

Щодо справ про стягнення аліментів, то як показує практика, в більшості випадків судді стягуючи аліменти у рішенні зазначали, що стягнення у межах суми платежу за один місяць необхідно допустити до негайного виконання і проблем у тлумаченні даної норми закону не виникало.

Аналогічно вирішувалося питання і щодо зміни розміру аліментів. Суд в таких випадках також рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допускав до негайного виконання.

Щодо справи про присудження працівникові виплати заробітної плати, яка була розглянута у 2014 році суддею Добровольським В.В. (справа № 139/448/14-ц).

Позивачка звернулася з позовом про про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні.

Суд позовні вимоги задоволив частково та стягнув із підприємства суму в розмірі 12477 гривень 60 копійок.

В цьому випадку суд не допускав частини рішення до негайного виконання, оскільки стягувалася не невиплачена заробітна плата, а середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні.

Щодо двох розглянутих справ про поновлення на роботі, то в одному випадку провадження було закрито, а в іншому – позовна заява залишена без руху.

У 2013 році Мурованокуриловецьким районним судом було розглянуто  3 справи про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.

У всіх випадках рішення було звернено до негайного виконання, як цього вимагають положення ст.ст. 286 та 367 ЦПК України.

Відповідно до частини 2 ст. 367 ЦПК України, суд, ухвалюючи рішення, може допустити негайне його виконання у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1, 2 і 3 частини першої цієї статті.

Однак в 2013 та 2014 року у Мурованокуриловецькому районному суді таких випадків не траплялося.

Питання, пов'язані із зверненням судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу.

Усі рішення та ухвали винесені Мурованокуриловецьким районним судом зверталися до виконання після того як вони набирали законної сили, крім випадків негайного їх виконання.

У разі якщо судове рішення або його частина підлягала виконанню органами державної виконавчої служби, суд видавав виконавчий лист за заявою осіб на користь яких воно ухвалено, чи прокурора, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави.

Якщо на підставі ухваленого рішення належало передати майно, що перебувало в кількох місцях, або якщо рішення ухвалювалося на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд за заявою стягувачів видавав кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом.

Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦПК України, виконавчі документи про стягнення судового збору надсилаються судом до державних податкових інспекцій.

Якщо судом вживалися заходи щодо забезпечення позову за заявою осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, то разом із виконавчим листом видавалися копії документів, які підтверджували виконання ухвали суду про забезпечення позову.

Усі виконавчі листи, що видавалися судом відповідали вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».

Певні проблеми виникали при необхідності зазначення у виконавчому листі ідентифікаційного коду боржника. Однак при введені в дію відповідного функціоналу, який дозволяє формувати запити до Державної податкової служби України дана проблема була вирішена.

Відповідно до ст. 369 ЦПК України, суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.

Протягом 2013-2014 року до Мурованокуриловецького районного суду не надходили заяви про виправлення помилки, допущеної при оформленні чи видачі виконавчих листів чи визнання їх такими, що не підлягали виконанню.

Замість втраченого оригіналу виконавчого листа або судового наказу суд, який видав виконавчий лист або судовий наказ, має право за заявою стягувача або поданням державного виконавця видати його дублікат.

Згідно статистичних даних, Мурованокуриловецьким районним судом протягом 2013-2014 років (станом на 12.06.2014 року) було розглянуто лише одну заяву про видачу стягувачу дубліката виконавчого листа.

Справа (№ 2-578/2010)  розглядалася у 2014 році під головуванням судді Добровольського В.В. в судовому засіданні. Сторони в судове засідання не з’явились, надали суду заяви про розгляд справи в їх відсутності. Заявник заяву підтримала, боржник не заперечив на видачу дубліката виконавчого листа. Таким чином судом заяву задоволено у повному обсязі та видано дублікат виконавчого листа.

За видачу дубліката виконавчого листа із стягувача справлявся судовий збір у розмірі 3 гривень.

Випадків звернення стягувачів до суду із заявами про поновлення строків для пред'явлення виконавчого документа до виконання не траплялося.

Також протягом 2013-2014 років (станом на 12.06.2014 року) до суду не надходили та не розглядалися мирові угоди, укладені між сторонами та заяви про відмову стягувача від примусового виконання рішення суду.

За наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

Однак протягом 2013-2014 років (станом на 12.06.2014 року) Мурованокуриловецьким районним судом вказані питання не розглядалися.

Також не вирішувалися питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу.

Протягом 2013-2014 року (станом на 12.06.2014 року) до Мурованокуриловецького районного суду надійшло та було розглянуто 22 подання державних виконавців про оголошення розшуку боржника.

Усі подання були розглянуті в десятиденний строк.

В одному випадку суд залишив подання державного виконавця без розгляду, оскільки останній подав про це відповідну заяву.

У всіх інших випадках подання державних виконавців задовільнялися та боржники оголошувалися в розшук.

Проблемних питань при розгляді суддями Мурованокуриловецького районного суду справ даної категорії не виникало.

Справи вирішувалися згідно  ч. 1 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" де визначено, що у разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування чи місцезнаходження боржника - фізичної особи державний виконавець  звертається до суду про винесення ухвали про розшук боржника.

Крім того враховувалися відповідні положення ч. 1 ст. 375 ЦПК України згідно яких розшук боржника або дитини оголошується за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника або дитини чи місцезнаходженням їхнього майна, або за місцем проживання (перебування) стягувача.

Протягом 2013-2014 років (станом на 12.06.2014 року) Мурованокуриловецьким районним  судом не вирішувалися питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи в порядку визначеному ст. 376 ЦПК України.

Аналогічно не вирішувалися питання про звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках в порядку ст. 377 ЦПК України.

Протягом 2013-2014 року (станом на 12.06.2014 року) до Мурованокуриловецького районного суду надійшло та було розглянуто 26 подань державних виконавців про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

У двох випадках державним виконавцем було подано заяви про залишення подання без розгляду, що було задоволено судом.

По інших справах, подання державних виконавців задовільнялися.

Питання про тимчасове обмеження боржника  у праві виїзду за межі України розглядалося в порядку передбаченому ст. 377-1 ЦПК України за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби негайно, без виклику та повідомлення сторін чи інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

У трьох справах (№ 139/485/14-Ц, 139/486/14-ц, 139/487/14-ц) суд залишав подання державних виконавців без руху на тій підставі, що суду не було подано документів, які підтверджують, що з поданням до суду звернувся саме той виконавець, який здійснює виконання за конкретним виконавчим документом, оскільки відповідно до п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням.

Протягом 2013-2014 року (станом на 12.06.2014 року) до Мурованокуриловецького районного суду надійшло та було розглянуто 2 заяви про заміну сторони виконавчого провадження.

В одному випадку заявник звернувся до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження до відкриття виконавчого провадження, пославшись на ст. 37 ЦПК України. Однак, суд відмовив у задоволенні цієї заяви, зазначивши, що статус стягувача і боржника, а також права вимагати заміни сторони виконавчого провадження, особа, в тому числі юридична, набуває з моменту відкриття виконавчого провадження. А з матеріалів цивільної справи, а також з матеріалів, поданих із заявою про заміну стягувача,  не вбачалося, що за виконавчим листом, виданим на підставі судового рішення, відкрито виконавче провадження.

По іншій справі заява була задоволена.

Проблемних питань при розгляді даної категорії справ у суддів Мурованокуриловецького районного суду не виникало.

Заяви розглядалися у десятиденний строк з  повідомленням сторін та заінтересованих осіб.

Голова суду                                             В. Добровольський