Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу є однією із найчисленніших категорій цивільних справ, які розглядалися Мурованокуриловецьким районним судом у 2011 році. І це зовсім не дивно. У своєму повсякденному житті нашим громадянам все частіше доводиться мати справу з банківськими чи іншими фінансовими установами. І такими термінами, як «кредит», «позика», «депозит», «відсотки» уже мало кого здивуєш. Українське суспільство стає усе більш глобалізованим. А глобалізація, загальновідомо, має як свої плюси, так і мінуси. Одним із мінусів останньої є залежність економіки України від ситуації на міжнародному ринку. Так, і по сьогоднішній час ми відчуваємо відголоски фінансової кризи 2008 року. А неповернення боргу за кредитом та підвищення фінансовими установами відсотків за користування ним стало явищем буденним.
У 2011 році Мурованокуриловецьким районним судом було розглянуто 66 справ вказаної категорії. У своїй більшості до суду зверталися банки, яким вчасно фізичними особами не поверталися борги. Траплялися випадки, також, неповернення фінансовими установами вкладів громадян, безпідставне підвищення відсоткової ставки за користування кредитом.
Щодо справ про неповернення коштів за договором позики, кредиту, яких є більшість, то їх історія є більш ніж банальною. Громадянин узяв у борг кошти та вчасно їх не повернув. Відповідно, банк, інша фінансова установа чи окремі фізичні особи звертаються до суду з позовами про повернення даних коштів. І у своїй більшості дані позовні заяви задовольнялися. Звісно були свої нюанси у стягненні нарахованої пені, відсотків чи штрафів за несвоєчасну сплату боргу проте усі ці питання врегульовані цивільним законодавством України і зациклюватися на них ми не будемо.
Аналогічна ситуація виникала і тоді коли фізична чи юридична особа клали на депозитний рахунок банку кошти, а останній відмовлявся їх повертати. Як ви розумієте, в таких випадках позивачами виступали вкладники, а відповідачами уже відповідні фінансові установи. При розгляді таких справ суд виходив із того, що відповідно до закону, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Крім того судом застосовувалися і окремі положення Закону України «Про захист прав споживачів» відповідно до якого крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.
Таким чином, у своїй більшості зазначені справи розглядалися позитивно на користь позивачів.
Найбільш цікавою з точки зору права було вирішення справ за позовами осіб про визнання неправомірними дій щодо одностороннього підвищення відсоткової ставки за кредитним договором. Усього у 2011 році розглянуті були дві такі справи. І у обох випадках у діях банків було виявлено порушення при процедурі підвищення відсоткової ставки за кредитом. Що, відповідно, стало підставою до задоволення позовних заяв позивачів та зобов’язано фінансові установи здійснити коригуючу операцію щодо зниження відсотків за користування кредитом згідно письмово погоджених сторонами умов.
До речі, слід зазначити, що 10 листопада 2011 року Конституційним Судом України було встановлено можливість застосування до кредитних правовідносин Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема у своєму рішенні Суд зазначив, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Дана обставина є великим кроком вперед до забезпечення захисту прав звичайних громадян.
Таким чином, підіб'ємо підсумки всього вищесказаного.
При укладенні будь-яких договорів (не лише позики, кредиту, банківського вкладу), а взагалі усіх, слід уважно читати їх умови. Непогано, також, було б при цьому ознайомитися з тематичною літературою, проконсультуватися із спеціалістами. Лише тоді можна уникнути негативних наслідків, а в разі їх виникнення вирішувати проблему із найменшими для себе втратами.
Заступник керівника апарату
Мурованокуриловецького районного суду Олег Ткачук