Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Узагальнення причин помилок, які допускали судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області при розгляді справ за 2014 рік
1. Аналіз статистичних даних надходження та розгляду справ Мурованокуриловецьким районним судом за 2014 рік.
2. Причини помилок, які допускали судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області при розгляді адміністративних справ.
3. Причини помилок, які допускали судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області при розгляді цивільних справ.
4. Причини помилок, які допускали судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області при розгляді кримінальних справ (кримінальних проваджень).
5. Причини помилок, які допускали судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області при розгляді справ про адміністративні правопорушення.
1. Аналіз статистичних даних надходження та розгляду справ Мурованокуриловецьким районним судом за 2014 рік.
За 2014 рік у провадженні Мурованокуриловецького районного суду перебувало 1098 цивільних, адміністративних справ, скарг, клопотань, подань, кримінальних справ та проваджень усіх категорій.
Зокрема, за типами судочинства:
1. В порядку кримінального судочинства:
1.1. Кримінальні провадження:
- Перебувало в провадженні – 94
- Розглянуто – 89;
- Залишок – 5.
1.2. Справи в порядку виконання судових рішень:
- Перебувало в провадженні – 50;
- Розглянуто – 50;
1.3. Справи за клопотання слідчого чи прокурора та інших осіб:
- Перебувало в провадженні – 89
- Розглянуто – 89;
2. В порядку адміністративного судочинства:
2.1. Адміністративні позови:
- Перебувало в провадженні – 29
- Розглянуто – 29;
2.2. Справи в порядку виконання судових рішень:
- Перебувало в провадженні – 3;
- Розглянуто – 3;
3. В порядку цивільного судочинства:
3.1. Позовне провадження:
- Перебувало в провадженні – 367;
- Розглянуто – 349;
- Залишок – 18.
3.2. Окреме провадження:
- Перебувало в провадженні – 70
- Розглянуто – 67;
- Залишок – 3.
3.3. Справи в порядку виконання судових рішень:
- Перебувало в провадженні – 60
- Розглянуто – 60;
4. Справи про адміністративні правопорушення:
- Перебувало в провадженні – 359;
- Розглянуто – 311;
- Повернуто – 45;
- Залишок – 3.
4.1. Справи в порядку виконання судових рішень:
- Перебувало в провадженні – 1
- Розглянуто – 1;
2. Причини помилок, які допускали судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області при розгляді адміністративних справ.
Протягом 2014 року до Вінницького апеляційного адміністративного суду оскаржено 12 рішень по адміністративних справах Мурованокуриловецького районного суду.
З них, по 8 - судом апеляційної інстанції у 2014 році прийнято рішення.
Таким чином, Вінницький апеляційний адміністративний суд:
- залишив без змін – 6 рішень місцевого суду;
- скасував – 2 рішення.
Так, по справі № 0216/2-а-1146/11 (головуюча суддя Тучинська Н.В.) за поданням державного виконавця про зміну способу і порядку виконання рішення суду апеляційна скарга була задоволена частково, ухвала Мурованокуриловецького районного суду скасована і постановлена нова ухвала.
Зокрема, в травні 2011 року Р. звернувся до Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області з позовом до управління Пенсійного фонду України в Мурованокуриловецькому районі Вінницької області про визнання дій протиправними, зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 16 лютого 2011 року по день припинення права на таку допомогу.
Постановою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 30 травня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року, позов задоволено.
18 серпня 2014 року до суду першої інстанції звернувся державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області з поданням про зміну способу і порядку виконання рішення суду.
Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області ухвалою від 29 вересня 2014 року вказане подання задовольнив.
Не погодившись з прийнятим рішенням, сторони оскаржили його в апеляційному порядку.
Вінницький апеляційний адміністративний суд встановив, що задовольняючи заяву державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що судом позивачу проведено перерахунок пенсії, але в частині виплати вказаної пенсії постанова не виконана. Однак, Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області не взяв до уваги доводи управління Пенсійного фонду України про те, що зазначена сума буде виплачена при відповідному фінансуванні. Таким чином, дії відповідача не свідчать про відмову виконати рішення суду в повному обсязі, у зв’язку з чим, у задоволенні заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення слід відмовити.
Таким чином ухвалу Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 29 вересня 2014 року скасовано. Постановлено нову ухвалу, якою в задоволенні подання відділу примусового виконання рішень управління ДВС про зміну способу і порядку виконання постанови Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 30 травня 2011 року відмовлено.
По іншій справі № 139/602/14-а (головуючий суддя Добровольський В.В.) за адміністративним позовом приватного підприємства «Б.» до Мурованокуриловецької селищної ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Ж. про визнання дій протиправними, визнання незаконними та скасування рішень селищної ради апеляційна скарга була задоволена, ухвала Мурованокуриловецького районного суду скасована, а справа направлена для продовження розгляду до Мурованокуриловецького районного суду.
Зокрема, в липні 2014 року приватне підприємство «Б.» звернулося до суду з позовом до Мурованокуриловецької селищної ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача фізичної особи-підприємця Ж., в якому просило визнати протиправними дії Мурованокуриловецької селищної ради щодо прийняття рішення про передачу в оренду приміщення майнового комплексу, площею
Ухвалою Мурованокуриловецького районного суду від 30 жовтня 2014 року позовну заяву залишено без розгляду, оскільки 07 жовтня судом першої інстанції проведено попереднє судове засідання за участю представника позивача та призначено справу до розгляду на 16 жовтня 2014 року. Позивач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання, призначене на 16 жовтня 2014 року, не з'явився, не повідомивши суду причини своєї неявки, у зв'язку з чим розгляд справи судом першої інстанції відкладено на 30 жовтня 2014 року. В наступне судове засідання представник позивача знову не з'явився, тому суд першої інстанції дійшов висновку про залишення позовної заяви без розгляду.
Однак скасовуючи дану ухвалу, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до довідки Мурованокуриловецького ЦВПЗ від 21.11.2014 року, виданої на запит ПП «Б.» за період з 16.10.2014 року по 30.10.2014 року на адресу підприємства надходили рекомендовані листи з наступними штрихкодовоми ідентифікаторами: №2100147379210, місце відправлення - Вінниця, вручено 17.10.2014 року та №2340055104495, місце відправлення - смт. Муровані Курилівці, який вручено отримувачу 29.10.2014 року. Інших листів за вищевказаний період на адресу запитувача інформації не надходило.
З копій конвертів, долучених позивачем до апеляційної скарги, вбачається, що відправником листа №2100147379210 є Вінницький апеляційний адміністративний суд, а відправником листа №2340055104495 - Мурованокуриловецька селищна рада.
Однак, з довідки Мурованокуриловецького суду від 24.11.2014 року №139/602/14-а та доданих до неї фіскального чеку та результату інтернет-пошуку на сайті УДППЗ «Укрпошта», вбачається, що судом першої інстанції 17.10.2014 року ПП «Б.» надіслано рекомендований лист №2340055101380, який вручено за довіреністю 22.10.2014 року.
Колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду акцентувала увагу на тому, що до суду першої інстанції повернувся лист зі штрихкодовим ідентифікатором №2340055097405, тоді як у фіскальному чеку, який долучено судом першої інстанції, значиться №2340055101380, що свідчить про допущення помилки ЦВПЗ смт. Муровані Курилівці при зазначенні на фіскальному чеці номеру листа, що в подальшому стало причиною ухвалення судом першої інстанції помилкового рішення.
Таким чином, позивач не був належним чином повідомленим про час та дату судового засідання, призначеного на 30.10.2014 року, а тому відсутні були підстави залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 4 ст. 155 КАС України.
3 Причини помилок, які допускали судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області при розгляді цивільних справ.
Протягом 2014 року до апеляційного суду було оскаржено 30 рішень Мурованокуриловецького районного суду, винесених в порядку цивільного судочинства у 2014 році.
Станом на 21.01.2014 року є відомості про результати перегляду судом апеляційної інстанції 25 рішень районного суду. За результатами даного розгляду Апеляційний суд Вінницької області скасував 7 рішень Мурованокуриловецького районного суду, винесених у 2014 році. З них:
Судді Добровольського В.В. – 1 рішення та 1 ухвалу;
Судді Тучинської Н.В. – 1 рішення;
Судді Коломійцевої В.І. – 4 рішення.
Щодо строків позовної давності
1. По справі № 139/107/14-ц (головуючий суддя Добровольський В.В.) за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до М. про стягнення заборгованості Мурованокуриловецький районний суд виніс заочне рішення яким позов задоволив частково.
Зокрема, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення боргу у розмірі 29 198 гривень, що складався з
- 7939,7 грн. – заборгованості по процентах за користування кредитом;
- 18,18 грн. – заборгованості по комісії за користування кредитом;
- 19 373,55 грн. – пені за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором;
- 500 грн. – штрафу (фіксованої частини);
- 1366, 57 грн. – штрафу (процентної складової).
Мурованокуриловецьким районним судом же стягнуто на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» з М. заборгованість в сумі 7957,88 грн, що складається з:
- 7939, 7 грн. - заборгованості по процентах за користування кредитом;
- 18,18 грн. – заборгованості по комісії за користування кредитом.
В решті позову було відмовлено на тій підставі, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду, оскільки останній платіж по сплаті відсотків відповідач здійснила 05 вересня 2011 року та заборгованість по комісії за користування кредитом – 26 лютого 2009 року, а до суду позивач звернувся лише 06 лютого 2014 року, тоді як законодавцем встановлений скорочений строк позовної давності щодо стягнення пені (ч.2 ст. 258 ЦК України).
Апеляційний суд Вінницької області, скасовуючи рішення Мурованокуриловецького районного суду зазначив, що відповідно до п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки – пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.
А відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
Таким чином, апеляційну скаргу задоволено частково. Заочне рішення Мурованокуриловецького районного суду від 18 березня 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафів скасовано і ухвалено нове рішення, яким вказані позовні вимоги – задоволено.
2. По справі № 139/38/14-ц (головуюча суддя Коломійцева В.І.) за позовом Р. до ТОВ «Агрофірма », за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог – Мурованокуриловецької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» про визнання договору оренди землі недійсним та зобов’язання вчинити дії, Мурованокуриловецький районний суд виніс рішення яким відмовив у задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалюючи таке рішення, Мурованокуриловецький районний суд виходив з того, що хоча позивачка договір оренди землі не підписувала, а отже було відсутнє її волевиявлення на укладення даного договору, однак за захистом свого порушеного права вона звернулася після спливу строку позовної давності, про застосування якого просив відповідач.
Однак, Апеляційний суд Вінницької області скасовуючи дане рішення, встановив, що позивач договір оренди з відповідачем не укладала та врахувавши, що позовна давність на вимоги позивача не поширюється, оскільки відносини між сторонами є триваючими і обов’язки, встановлені договором оренди, підлягають виконанню сторонами протягом всього строку дії договору, а тому дійшов висновку, що власник земельної ділянки, який фактично не укладав договору оренди, може пред’явити свої вимоги у будь-який час дії договору, незалежно від того, коли почалося порушення його прав.
Таким чином, рішення Мурованокуриловецького районного суду було скасовано, і винесено нове рішення, яким позовні вимоги задоволені у повному обсязі.
Рішення апеляційного суду Вінницької області переглядалося у касаційному порядку Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який залишив його у силі.
Щодо визначення розміру стягнення додаткових витрат на дитину
1. По справі № 139/169/14-ц (головуюча суддя Коломійцева В.І.) за позовом К. до К. про стягнення додаткових витрат на дитину, Мурованокуриловецький районний суд виніс рішення яким позов задоволив частково: стягнув з відповідача 7500 грн (із заявлених 15 000 грн.) як частину вартості освітньої послуги денної форми навчання за 2013-2014 рік та вирішив питання щодо судового збору.
Апеляційним судом Вінницької області зазначене рішення скасоване та ухвалено нове, яким позов задоволено у повному обсязі та стягнуто з К. на користь К. додаткові витрати на дитину у розмірі 15 000 грн. та вирішено питання щодо судового збору.
Апеляційний суд, зауважив, зокрема, що суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, не перевірив належним чином матеріальне становище позивача та відповідача, надавши при цьому перевагу бездоказовим поясненням останнього щодо відсутності у нього заробітку чи інших доходів.
2. 17 липня 2014 року К. знову звернулася з позовом до К. про стягнення додаткових витрат на дитину на цей раз уже за навчання сина за 2014 – 2015 рік. Справа зареєстрована за номером 139/624/14-ц (головуюча суддя Коломійева В.І.). В задоволені позову було відмовлено у повному обсязі у зв’язку з тим, що відповідно до положень ст.185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Тобто, законодавство передбачає стягнення додаткових витрат лише на дитину. При цьому, сплата додаткових витрат на дитину обмежується лише строком, який пов'язується з досягненням дитиною повноліття. Проте, як вбачалося з матеріалів справи, К. вже не є дитиною в розумінні п.1 ст.6 СК України, оскільки 18 липня 2014 року досяг повноліття. Згідно з дослідженого платіжного документа-квитанції про оплату на навчання вбачається, що позивачка оплатила навчання сина за 2014-2015 навчальний рік, тобто фактично понесла витрати на повнолітню дитину. А згідно зі статтею 201 СК України, до відносин між батьками і повнолітніми дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу. Таким чином, чинним Сімейним кодексом не передбачено застосування положень статті 185 до відносин між батьками і повнолітніми дочкою, сином щодо надання їм утримання.
Апеляційний суд Вінницької області скасував вказане рішення та виніс своє, яким позовні вимоги задоволив у повному обсязі. Причини неможливості застосування у даному випадку статті 201 СК України у рішенні апеляційного суду не наведені. Таким чином, зазначене питання потребує своєї уваги та додаткового роз’яснення.
Щодо визнання права власності на квартиру
По справі № 139/452/14-ц (головуюча суддя Тучинська Н.В.) за позовом К. до Мурованокуриловецької селищної ради, третя особа на стороні відповідача – орган приватизації житлового фонду територіальної громади Мурованокуриловецької селищної ради, про визнання права власності на квартиру, Мурованокуриловецький районний суд виніс рішення яким позов задоволив. Визнав відмову органу приватизації житлового фонду територіальної громади Мурованокуриловецької селищної ради у наданні дозволу на приватизацію житлової квартири безпідставною. Визнав за К. та членами її сім`ї право власності на квартиру в порядку приватизації державного майна, що є у комунальній власності.
Апеляційний суд Вінницької області рішення Мурованокуриловецького районного суду скасував та ухвалив нове рішення, яким у позові відмовив.
Судом апеляційної інстанції встановлено порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, у зв’язку з тим, що останній за власною ініціативою зобов'язав сторони надати до суду документи, які відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 р. № 396 та Положення про орган приватизації житлового фонду, мали б бути подані позивачем до органу приватизації, та при цьому не дослідив документів на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення органу приватизації.
Крім того, суд першої інстанції, визнавши за позивачем право власності на спірну квартиру в порядку приватизації державного майна, фактично перебрав на себе повноваження органу приватизації, оскільки, суд мав би лише дослідити рішення такого органу на предмет законності та правомірності та пакет документів на яких базувалося прийняття такого рішення. Висновок суду першої інстанції про задоволення позову, визнання відмови в приватизації безпідставної та визнання права власності на спірну квартиру за позивачем є передчасним.
Рішення Мурованокуриловецького районного суду скасоване і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову К. до Мурованокуриловецької селищної ради відмовлено.
Щодо захисту прав споживача та визнання договору недійсним
По справі № 139/610/14-ц (головуюча суддя Коломійцева В.І.) за позовом М. до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс»» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, Мурованокуриловецький районний суд виніс рішення яким позов задоволив.
Зокрема, задовольняючи позовні вимоги, суд прийшов до висновку, що окремі умови договору лізингу є несправедливими, а тому є підстави для визнання їх недійсними. Умови договору, які слід визнати недійсними фактично змінюють інші положення договору, а тому в силу ст. 18 Закону України «Про захист споживачів» весь договір підлягає визнанню його недійсним. І як наслідок, відповідно до ст. 216 ЦК України, відповідач повинен повернути кошти сплачені позивачем в розмірі 15800 грн.
Разом з цим, судом відхилено доводи про нікчемність договору лізингу через відсутність його нотаріального посвідчення.
Апеляційний суд Вінницької області з таким висновком погодився лише частково, при цьому зазначивши, що відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Для кваліфікацій умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше - умови договору порушують принцип добросовісності; по-друге - умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє - умови договору завдають шкоди споживачеві.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку про відсутність одночасно зазначених ознак «несправедливих умов договору».
Позивач сплатив лише комісію за організацію та оформлення даного договору та не вчиняв інших дій, передбачених умовами договору, для досягнення мети направленої на придбання трактору. В такому разі відповідач позбавлений можливості приступити до виконання своїх договірних обов'язків, а отже, стверджувати про наявність недобросовісності з боку відповідача (при невиконанні своїх обов'язків) не можливо.
Також і відсутній дисбаланс договірних прав та обов'язків, так як, з договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.
Відповідно до п. 1.7. Договору предмет договору передається в користування Лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця Авансового платежу (50% від вартості Предмета Лізингу), Комісії за організацію та оформлення даного Договору (10% від вартості Предмету Лізингу) комісії за Передачу Предмету Лізингу (3% від вартості Предмета Лізингу).
Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.
З аналізу умов договору не вбачається істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, а отже, твердження про завдання шкоди позивачу є безпідставним та недоведеним.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користуватись предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 16 цього Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж, як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно, компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Отже, сплачена позивачем сума, яка передбачена умовою договору в розмірі 15800 грн. не входить до авансового платежу, а є комісією за організацію даного договору і лізингоодержувачу не повертається.
Що стосується обов'язкової наявності у договорі лізингу такої умови, як вказівка продавця товару, яка зазначала б у кого саме буде придбано товар для лізингоодержувача, то така умова не є істотною для договорів фінансового лізингу та не вимагається законодавством. Лізингодавець вправі обирати на свій власний розсуд продавця обраного товару. У визначеннях договору фінансового лізингу зазначено, що продавець визначає юридичну чи фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, найменування, адресу та реквізити якої зазначено в акті приймання-передачі предмета лізингу, який є предметом даного договору. До того ж, лізингодавець на момент укладення договору не може передбачити в якого саме продавця буде придбаний товар, оскільки саме від лізингоодержувача залежить який товар необхідно придбати, він нього залежить коли даний товар буде придбано, де саме забажає отримати товар тощо.
Умовами договору чітко передбачено, що лізингодавець зобов'язаний придбати обраний клієнтом товар та здійснити всі необхідні дії щодо його реєстрації та страхування, і, після сплати лізингоодержувачем всіх передбачених договором платежів, передати його у користування та володіння лізингоодержувачу.
Апеляційний суд Вінницької області вирішив також, що передчасним є висновок суду першої інстанції про відсутність у договорі конкретних визначень та розмірів лізингових платежів, оскільки ст. 8 Договору чітко визначено поняття «лізингові платежі» та вказані відповідні конкретні формули, на підставі яких були враховані конкретні суми.
Договором фінансового лізингу чітко передбачено, в яких випадках встановлені суми можуть бути змінені, а саме з підстав, які не залежать від лізингодавця та чітко передбачено, що в разі такої зміни між сторонами має бути підписана обов'язкова додаткова угода до договору, а також акт коригування вартості предмета лізингу.
Статтями 7 та 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено право лізингоодержувача відмовитись від договору лізингу в односторонньому порядку та право вимагати розірвання договору лізингу.
Отже, законодавством передбачено порядок, умови та наслідки розірвання договорів лізингу в односторонньому порядку, тобто, передбачена можливість відмовитись від правочину в разі неналежного виконання лізингодавцем умов договору.
Відповідно до п. 10.11 Договору, у випадку розірвання Договору лізингоодержувачем до сплати останнім на рахунок лізингодавця авансового платежу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання. В такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.
Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України спірний договір лізингу є укладеним, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Суд першої інстанції зробив правильний висновок, що нотаріальне посвідчення укладеного договору фінансового лізингу в силу положень Закону України «Про фінансовий лізинг» та параграфа 6 глави 58 ЦК України не є обов'язковим, тому підстави для визнання договору з цих підстав відсутні.
Враховуючи все вищезазначене, колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку, що суд першої інстанції не врахував, що між сторонами було укладено цивільно-правовий договір з дотриманням усіх передбачених чинним законодавством вимог, не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають із договору фінансового лізингу і дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.
Рішення Мурованокуриловецького районного суду було скасовано і ухвалено нове рішення, яким у позовних вимогах М. до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс»» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів – відмовлено.
Щодо відмови у відкритті провадження
По справі № 139/944/14-ц (головуючий суддя Добровольський В.В.) за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до В. за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог – Р. про звернення стягнення на предмет іпотеки, суддя виніс ухвалу про відмову у відкритті провадження у зв’язку з тим, що є таке, що набрало законної сили, рішення суду у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і тих самих підстав.
Апеляційний суд Вінницької області зазначену ухвалу скасував, а матеріали позовної заяви повернув суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі відповідно до вимог ЦПК України, на тій підставі, що зі змісту заявленого позову видно, що ПАТ КБ «Приватбанк» заявлено вимогу до В., за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог - Р. про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, тобто має місце спір між тими самими сторонами і про той самий предмет, однак дана вимога, крім укладеного кредитного договору та договору іпотеки, обґрунтовується і укладеними додатковими угодами, іншим розміром заборгованості та іншою датою її утворення.
Судом першої інстанції ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі постановлено без повного з'ясування питання чи є однаковими підстави заявленого позову та позову, за яким 15.05.2012 року ухвалено судове рішення, тобто постановлена ухвала є передчасною.
4. Причини помилок, які допускали судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області при розгляді кримінальних справ (кримінальних проваджень).
Протягом 2014 року до апеляційного суду було оскаржено 5 рішень Мурованокуриловецького районного суду, винесених в порядку кримінального судочинства у 2014 році. З них:
Ухвала суду – 1;
Вироки – 3;
Ухвала слідчого судді - 1
Станом на 21.01.2014 року судом апеляційної інстанції переглянуто 4 рішення. За результатами розгляду апеляційних скарг 1 вирок було змінено, у всіх інших випадках рішення суду першої інстанції апеляційним судом залишено без змін.
Так, 8 липня 2014 року по кримінальному провадженню № 139/532/14-к (головуюча суддя Тучинська Н.В.), В. засуджено за ч.2 ст. 389 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді штрафу в сумі 510 гривень.
Апеляційний суд Вінницької області своєю ухвалою змінив зазначений вирок та виключив з мотивувальної і резолютивної частини посилання на застосування ст. 69 КК України і звільнив В. від покарання пославшись при цьому на п. 8 постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до якого, суд не вправі перейти до більш м’якого виду покарання у випадку, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані. В таких випадках суд має постановити обвинувальний вирок та звільнити засудженого від покарання.
Крім того, одне кримінальне провадження № 139/623/13-к (головуюча суддя Тучинська Н.В.) переглядалося у касаційному порядку Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, і суд касаційної інстанції прийняв рішення касаційну скаргу засудженої задоволити, вирок Мурованокуриловецького районного суду від 17.01.2014 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 27.05.2014 року скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Так, вироком Мурованокуриловецького районного суду від 17.01.2014 року Д. визнано винною і засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 850 (вісімсот п’ятдесят) гривень.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 17.01.2014 року зазначене рішення залишено без змін.
Суд касаційної інстанції скасовуючи дані рішення зазначив, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438, п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо воно ухвалено незаконним складом суду.
Незаконним визнається склад суду, якщо були підстави, передбачені статтями 75, 76 КПК, які виключали участь судді в розгляді справи.
Крім того, як указав Європейський суд у справі «Мироненко і Мартенко проти України» (рішення від 10 грудня 2009 року), наявність безсторонності має визначатися, для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria), рішення від 24 лютого 1993 року, серія А, № 255, с. 12, п. 27, 28 і 30, та «Веттштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland, заява № 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (див. рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» Pullar v. the United Kingdom), рішення від 10 червня 1996 року, Reports 1996-III, с. 794, п. 38).
Особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна Wettstein), п. 43).
Як убачається з наданих касаційному суду матеріалів, під час розгляду цивільної справи за позовом К. до К. про визнання права спільної сумісної власності подружжя та поділ майна подружжя та за зустрічним позовом К. до К. про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю, визнання спільним майном подружжя, набутим під час шлюбу та поділ майна суддею Тучинською Н.В., під головуванням якої було постановлено вирок щодо Д., було заявлено самовідвід.
Ухвалою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 12 березня 2014 року заяву судді Тучинської Н.В. про самовідвід задоволено. Підставою для задоволення заяви стало те, що головуюча у справі - суддя Тучинська Н.В. тривалий час перебувала у дружніх стосунках з колишнім подружжям К. та продовжує підтримувати з кожним з них дружні стосунки після розірвання шлюбу, а також, використовуючи такі стосунки, останні неодноразово радилися (консультувалися) із головуючою з різних питань та проблем.
Право кожного на справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом закріплено у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У своєму рішенні по справі «Фельдман проти України» Європейський суд з прав людини порушенням ст. 6 Конвенції визнав незабезпечення суддею достатніх гарантій для виключення будь-якого розумного сумніву з приводу його безсторонності (див. рішення у справі «Фельдман проти України», заяви N 76556/01 та 38779/04, рішення від 8 квітня 2010 року, п.97 ).
Таким чином, в порушення вимог ст. ст. 75, 76 КПК України, під час розгляду провадження щодо Д., в якому потерпілою є К., незважаючи на наявність обставин, які викликають сумнів в об'єктивності судді, головуюча по справі в суді першої інстанції - суддя Тучинська Н.В. не заявила про самовідвід, а натомість розглянула провадження та 17 січня 2014 року постановила вирок щодо Д., не забезпечивши при цьому достатні гарантії для виключення будь-якого розумного сумніву з приводу своєї безсторонності.
На думку колегії суддів, доводи засудженої щодо необ'єктивності та упередженості судді можна вважати об'єктивно обґрунтованими, оскільки має місце порушення ст. 75 КПК України з урахуванням вищезазначених рішень Європейського суду з прав людини.
5. Причини помилок, які допускали судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області при розгляді справ про адміністративні правопорушення.
Протягом 2014 року до апеляційного суду Вінницької області оскаржено лише одну постанову по справі про адміністративне правопорушення Мурованокуриловецького районного суду. Апеляційну скаргу задоволено.
Так, постановою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 16.05.2014 року (суддя Тучинська Н.В.) В. визнано винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 гривень.
Апеляційний суд Вінницької області скасовуючи дану постанову і закриваючи провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях В. складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП зазначив, що відсутність вини В. підтверджується висновком № 6 щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, який повністю відповідає вимогам ст. 266 КУпАП та «Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».
Висновки
Узагальненням причин помилок, які допускали судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області при розгляді справ у 2014 році, обговорити на зборах суддів.
Голова Мурованокуриловецького
районного суду Вінницької області В.В. Добровольський
_03_03.png)
