Узагальнення судової практики з перегляду рішень Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області апеляційними судами у 2011 році

ПЛАН:

1. Статистичні відомості надходження справ до суду та оскарження рішень по них.

2. Перегляд в апеляційному порядку рішень винесених Мурованокуриловецьким районним судом в порядку адміністративного судочинства.

3. Перегляд в апеляційному порядку рішень винесених Мурованокуриловецьким районним судом у цивільних справах.

4. Перегляд в апеляційному порядку рішень винесених Мурованокуриловецьким районним судом в порядку кримінального судочинства.

5. Перегляд в апеляційному порядку постанов винесених Мурованокуриловецьким районним судом у справах про адміністративні правопорушення.

 

1. До Мурованокуриловецького районного суду в 2011 році надійшло 117 кримінальних справ; 72 матеріали за поданнями та клопотаннями в порядку виконання вироку; 59 матеріалів за поданнями правоохоронних органів; 578 цивільних справ, з яких: 486 справ позовного провадження, 4 справи - наказного провадження, 83 справи   - окремого провадження; в порядку виконання судових рішень - 30 подань; 3121 справа у порядку адміністративного судочинства; 636 справ про адміністративні правопорушення. Всього розглянуто судом за 2011 рік - 4613 справ.

У 32011 році оскаржено 3031 судове рішення ухвалені Мурованокуриловецьким районним судом. З них:

-          22 цивільних;

-          20 кримінальних;

-          3 справи про адміністративні правопорушення;

-          2986 адміністративного провадження.

 

2. За період 2011 року було оскаржено 2986 постанов винесених в порядку адміністративного судочинства у 2011 році.

 Повернуто з апеляційного адміністративного суду у 2011 році 4 справи. У двох випадках апеляційне провадження було закрите, а у інших двох – постанови Мурованокуриловецького районного суду залишені без змін.

 

3. Протягом 2011 року було оскаржено 22 рішення винесене Мурованокуриловецьким районним судом по цивільних справах у 2011 році.

З них:

- у 12 справах рішення суду першої інстанції залишено без змін;

- у одній справі (у першій інстанції рішення ухвалено суддею Тучинською Н.В.) Апеляційний суд виніс ухвалу про повернення цивільної справи за позовом О. до ТОВ про визнання неправомірною відмови у наданні довідки про пільговий стаж та зобов’язання видати довідку про пільговий стаж, для ухвалення додаткового рішення. Зазначивши, що судом не вирішено питання про розподіл судових витрат при ухваленні судового рішення та не вирішено шляхом ухвалення додаткового рішення;

- у 5 справах Апеляційний суд Вінницької області змінив рішення Мурованокуриловецького районного суду.

 Зокрема у справах за позовом В. до ПАТ КБ «ПриватБанк» (у першій інстанції рішення ухвалено суддею Добровольським В.В.) та у справі Ф. (у першій інстанції рішення ухвалено суддею Тучинською Н.В.) Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції задовольнив позов частково про стягнення з відповідача моральної шкоди з посиланням на Закон України «Про захист прав споживачів». Однак застосування судом Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникли з кредитних правовідносин можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання інформації споживача про умови отримання кредиту, типи процентної ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. В даному випадку після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, а тому до спорів щодо виконання цього договору зазначений вище Закон не може застосовуватись, оскільки правовідносини, що виникли між ними регулюються спеціальним кредитним законодавством. Окрім того, умовами укладеного між сторонами кредитного договору не передбачено відшкодування відповідачем моральної шкоди за порушення сторонами умов договору.

У справі за позовом К. до М. про повернення коштів (у першій інстанції рішення ухвалено суддею Добровольським В.В.). Апеляційним судом було зазначено, що суд першої інстанції допустив помилку у вирішенні на користь позивача вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу. Відповідно до п.2 ч.3 ст. 79, ст. 84 ЦПК України витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката, є витратами, пов’язаними з розглядом справи. На підставі ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею судові витрати. За змістом зазначених норм закону витрати, пов’язані з оплатою участі у справі представника сторони, навіть якщо він є адвокатом, не відносяться до судових витрат і не підлягають розподілу між сторонами у порядку, передбаченому ст. 88 ЦПК України. Тому в цій часині рішення суду першої інстанції було скасоване з ухваленням нового про відмову у задоволенні вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу. В решті рішення Мурованокуриловецького районного суду залишено без змін.

У справі за позовом Б. про стягнення аліментів (суддя Тучинська Н.В.) рішенням від 29.08.2011 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на утримання його дітей аліменти в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку, але неменше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно на кожну дитину, починаючи з 17.08.2011 року до їх повноліття. Апеляційний суд змінюючи дане рішення вказав, що суд першої інстанції визначаючи розмір аліментів у частці від заробітку (доходу) батька не врахував, що доказів, які б підтверджували наявність у відповідача регулярного доходу не подано, відомості про те, що він працює відсутні. З пояснень Б., в судовому засіданні та матеріалів справи вбачалося, що останній власного житлового будинку та іншого майна не має, періодично працює на сезонних роботах та має нерегулярний дохід. Відповідно до ст. 184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Тому призначаючи аліменти відповідачу, як особі, що має сталий заробіток (дохід) на час ухвалення рішення, суд невірно встановив обставини справи, що мають значення і порушив норми матеріального права. Таким чином, апеляційний суд змінив рішення Мурованокуриловецького районного суду в резолютивній частині замість слів «у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку» вказав «по 400 гривень».

- у 2 справах апеляційний суд Вінницької області скасував рішення Мурованокуриловецького районного суду і виніс власне.

 Так, у справі за позовом Б. до М. про визнання права власності на майно (головуюча суддя Тучинська Н.В.) рішенням від 30 травня 2011 року позов Б., задоволено частково. Визнано за Б. право власності на матеріали та обладнання, які були використані в процесі будівництва ринку на 75 місць в смт. Муровані Курилівці Вінницької області по вулиці Комарова.

Апеляційний суд у своєму рішенні зазначив, що, задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що згідно Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 14.04.2009 N 660/5 можна виділити такі ознаки нерухомої речі: ці об'єкти розташовані на земельній ділянці та нерозривно пов'язані з землею, тобто вони не можуть існувати без землі; переміщення зазначених об'єктів є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Тому вказані ознаки є основними, які судом було розглянуто в сукупності. При винесені рішення суд крім Цивільного кодексу враховував і інші нормативні акти (спеціальне законодавство), які визначають статус того чи іншого виду нерухомого майна. Де ангари є тимчасовими спорудами, оскільки відносяться до будівель тимчасового характеру. І згідно п.1.6. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 року № 7/5, реєстрації не підлягають. А оскільки Б. не було надано доказів про завершення будівництва ринку на 75 місць в смт Муровані Курилівці по вулиці Комарова, а навпаки, під час розгляду справи та поданих документів про придбання матеріалів та послуг було встановлено, що будівництво ринку продовжується. Тому суд керуючись нормами ст. 331 ЦК України визнав його власником матеріалів та обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва (створення майна).

Апеляційний суд Вінницької області з такими висновками не погодився і зазначив, що відповідно до ч.2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 334 ЦК України право власності на нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, до позовної заяви додані копії договору купівлі-продажу, та прибутковий касовий ордер, що свідчить про повне виконання умов договору, однак чи було досягнуто сторонами домовленості щодо всіх істотних умов договору в матеріалах справи докази відсутні. Також відсутні в матеріалах справи повідомлення – запрошення М. про явку до нотаріуса.

Відповідно до ст.ст. 209, 210 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Виходячи з норм даних статей, копії договору купівлі-продажу, прибуткового касового ордеру, не можна вважати такими, що між сторонами був укладений правочин, щодо якого досягнуто всіх істотних умов.

Таким чином, Апеляційний суд прийшов до висновку, що договір купівлі-продажу в установленому законом порядку між сторонами не укладався.

Судом першої інстанції на порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України, неповно з’ясовані обставини справи; не визначено, які правовідносини випливають з установлених обставин; не дана належна правова оцінка зібраним у справі доказам.

Тому, апеляційний суд Вінницької області дійшов до висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв’язку з чим судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким в позові Б. до М., М. про визнання права власності на майно – відмовити.

В іншій справі за позовом П. до П. про відшкодування шкоди, заподіяної пошкодження майна (головуюча суддя Тучинська Н.В.) рішенням Мурованокуриловецького районного суду від 23.08.2011 року позов задоволено частково – стягнуто на користь останнього 205, 98 грн. на відшкодування майнової шкоди, 500 грн. – моральної шкоди та вирішено питання про судові витрати. Задовольняючи позов частково Мурованокуриловецький районний суд виходив з того, що відсутній висновок про причинний зв’язок між неправомірними діями П. по відношенню до чужого майна та необхідності перефарбуванні всього автомобіля. Апеляційний суд Вінницької області з цим не погодився. Рішення Мурованокуриловецького районного суду скасував і виніс своє рішення, зазначивши, що за змістом ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною другою цієї статті визначено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. А так як відповідач не довів, що шкода завдана майну позивача не з його вини, то ця шкода підлягає відшкодуванню у повному об’ємі.

- у 2 справах апеляційним судом Вінницької області рішення Мурованокуриловецького районного суду були скасовані, а справи повернуті на новий розгляд.

Так, ухвалою Мурованокуриловецького районного суду винесеною суддею Тучинською Н.В. від 18 березня 2011 року позовну заяву прокурора Мурованокуриловецького району в інтересах неповнолітнього М. до М. про позбавлення батьківських прав залишено без руху, згідно вимог якої позивач повинен надати в строк наданий судом докази які обґрунтовують його вимоги.

Ухвалою Мурованокуриловецького районного суду від 24 березня 2011 року дану позовну заяву повернуто позивачеві з усіма доданими до неї документами, мотивуючи його тим, що прокурором неналежно усунуто недоліки позовної заяви.

Апеляційний суд зазначив, що така позиція суду не узгоджується із цивільним процесуальним законодавством. Згідно приписів п.5 ч.2 ст.119 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування.

Однак, сама по собі відсутність у позовній заяві чи додатках до неї доказів на підтвердження позовних вимог не перешкоджає розгляду справи, оскільки є підставою для відмови в задоволенні позову по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною.

Таким чином, апеляційну скаргу скаржника задоволено, ухвала Мурованокуриловецького районного суду від 24 березня 2011 року скасована, і винесено ухвалу про передачу питання прийняття позовної заяви на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій справі за позовом Д. до СО про скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, ухвалою Мурованокуриловецького районного суду від 06 вересня 2011 року задоволено заяву відповідача про зупинення провадження у справі до набрання чинності рішення у справі за позовом Д. до СО про поновлення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору. Скасовуючи дану ухвалу та направляючи справу для продовження розгляду справи по суті, апеляційний суд зазначив, що в ухвалі про зупинення провадження у справі суд першої інстанції не послався на обставини, які не дають суду можливості розглянути цю справу до вирішення іншої справи.

 

4. Протягом 2011 року було оскаржено 20 рішень винесених Мурованокуриловецьким районним судом по кримінальних справах у 2011 році. З них:

- в одній справі, по якій Мурованокуриловецьким районним судом постановою від 01.02.2011 року залишено без розгляду та повернуто скаргу М. про порушення кримінальної справи за ст. 125 ч.1 КК відносно Я., апеляційний суд виніс ухвалу про відмову у прийнятті апеляції у зв’язку з тим, що скаржник подав апеляційну скаргу на постанову суду про порушення кримінальної справи, а відповідно до вимог ст. 251 КПК, апеляційна скарга може бути подана лише на постанову суду про відмову в порушені кримінальної справи;

- по трьох кримінальних справах про обвинувачення П. за ч. 2 ст. 307 КК України, Д. за ст. 263 ч. 1 КК України, Ш. за ст. 307 ч. 2 КК України старший помічник прокурора відкликав апеляцію в порядку ст. 355 КПК України;

- у шести справах апеляції залишені Апеляційним судом без задоволення;

- в 1 справі (головуючий у першій інстанції суддя Добровольський В.В.) апеляційну скаргу прокурора Мурованокуриловецького району на вирок Мурованокуриловецького районного суду від 21 червня 2011 року, яким І. засуджено за ч.2 ст. 307 КК України, та призначено йому покарання у вигляді 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, Апеляційним судом було задоволено. Апеляційний суд зазначив, що у вироку Мурованокуриловецького районного суду встановлено, що підсудним І. було збуто макову солому у великих розмірах, що у висушеному стані складає 200,68 грам. Проте вказаний розмір не є великим, а тому не може бути додатковою кваліфікуючою ознакою і підлягає виключенню із обвинувачення І. В решті вирок відносно І. залишено без змін.

- Скасовано постанову про направлення кримінальної справи про обвинувачення Г. за ст. 122 ч. 1 КК України, П. за ст. 121 ч. 1 КК України на додаткове розслідування через недотримання вимог закону (головуючий суддя Добровольський В.В.).

- у 5 справах апеляції скаржників було задоволено і справи направлено на новий судовий розгляд до того ж суду. З них: три подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та дві кримінальні справи.

Так, апеляційний суд розглянувши матеріали про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту за апеляцією прокурора на постанову Мурованокуриловецького районного суду від 28 серпня 2011 року (головуючий суддя Тучинська Н.В.), якою відмовлено в задоволенні подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту відносно Б., зазначив, що висновки суду першої інстанції про недоцільність обрання щодо Б. запобіжного заходу у вигляді взяття під варту є необґрунтованими. Суд не в повній мір дослідив обставини, з якими закон пов’язує можливість обрання запобіжного заходу. Зокрема, суд не врахував, що Б. раніше судимий, вчинив злочин під час умовно-дострокового звільнення від відбування покарання. Також він вчинив злочини у стані сп’яніння, що підвищує ступінь суспільної небезпечності. Крім цього з матеріалів справи вбачається, що вчинення Б. злочинів носить системний характер.

По іншій справі, за апеляцією прокурора на постанову Мурованокуриловецького районного суду від 31 серпня 2011 року (головуючий суддя Тучинська Н.В.), якою в задоволенні подання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту Ш., відмовлено апеляційний суд зазначив, що відмовляючи в задоволенні подання слідчого, суд першої інстанції не в повній мірі дотримався вимог ст.ст. 148, 150 КПК України та його висновок суперечить роз’ясненням, які містяться у Постанові Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і судового слідства». Поза увагою суду залишилося те, що Ш., який вчинив тяжкий злочин, пов’язаний із збутом наркотичних засобів, характеризується негативно, пиячить, вчиняє насильство у сім’ї, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, а тому така антигромадська поведінка обвинуваченого не давала підстав суду першої інстанції зробити висновок про те, що перебуваючи на волі Ш. не буде ухилятися від слідства та суду, не продовжить займатися злочинною діяльністю.

 У справі за апеляцією прокурора на постанову Мурованокуриловецького районного суду від 25 березня 2011 року (головуючий суддя Тучинська Н.В.), якою в задоволенні подання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту С., відмовлено, апеляційний суд погодився з доводами апеляції, вказавши, що гр. С. обґрунтовано обвинувачується у скоєнні тяжкого злочину. Раніше обвинувачений притягувався неодноразово до кримінальної відповідальності за скоєння умисних злочинів. Таким чином, суд першої інстанції не врахував того, що С. є особою схильною до скоєння злочинів, а тому на думку колегії апеляційного суду, постанова суду про залишення подання слідчого без задоволення являється безпідставною.

Що ж до двох задоволених апеляційних скарг на винесені Мурованокуриловецьким районним судом вироки по кримінальних справах, то слід зазначити наступне.

В одній справі прокурором подано апеляцію на вирок Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 06 травня 2011 року (головуюча суддя Тучинська Н.В.), яким А. визнано невинним і виправдано за ч.2 ст. 190 КК України. Апеляційний суд скасовуючи вирок зазначив,що відповідно до вимог ст. 327 ч. 4 КПК України виправдовувальний вирок за відсутністю в діянні підсудного складу злочину, як це зазначено у вироку по справі, суд постановляє у випадку, коли встановлено, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, мало місце, але кримінальний закон не визначає таке діяння злочином.

Однак в супереч даним вимогам закону суд першої інстанції виправдовуючи А. і наводячи підстави для прийняття даного рішення у вироку послався на недоведеність досудового слідства, а під час судового слідства не встановлено, що підсудний А. бажав заволодіти майном потерпілого, позбавити того свого майна і отримати користь у вигляді права володіння і користування чужим телефоном чи вилученням за нього певних коштів.

З даним висновком суду колегія суддів апеляційного суду не погодилася вважала його передчасним, зазначивши, що суд першої інстанції без належної перевірки зібраних доказів прийшов до необґрунтованого висновку про те, що А. не вводив в оману К., оскільки повідомив останньому правдиву інформацію про втрату Ш. телефону і пояснив, що саме для пошуку цього телефону йому потрібний другий телефон. При цьому, повідомивши таку інформацію потерпілому, підсудний в подальшому телефон не повернув, а заволодів ним і поїхав до себе додому за місцем проживання в м. Могилів-Подільський.

Крім того, суд не перевірив показання підсудного щодо відсутності мобільного зв’язку на місці, де він разом із Ш. та К. шукали загублений телефон Ш., тобто передчасно прийшов до висновку, що таке повідомлення також є правдивим.

При цьому не було доручено органу, що проводив досудове слідство, провести відтворення обставин та обстановки події з метою встановити чи є у вказаному місці мобільний зв’язок належного оператора.

Також не зроблено запит у компанію мобільного зв’язку з приводу наявності мобільного покриття в районі с. Привітне та у місці заволодіння телефоном потерпілого.

Наведене свідчить про неповноту судового слідства та висновки суду, що вичерпано всі можливості щодо збирання додаткових доказів, є безпідставними.

Крім того, суду під час нового судового слідства необхідно більш ретельно і повно перевірити обставини заволодіння та користування А. мобільним телефоном потерпілого К., дати належну оцінку висновку товарознавчої експертизи та протоколу добровільної видачі Щ. мобільного телефону згідно яких телефон марки «Samsung 3010» був без сім-карти, а також вжити інші заходи по встановленню об’єктивної істини щодо винуватості чи не винуватості А. в скоєнні злочину в якому він обвинувачується.

По іншій справі за апеляцією прокурора на вирок Мурованокуриловецького районного суду від 26 жовтня 2011 року (головуючий суддя Добровольський В.В.) яким Л. засуджено за ч.1 ст. 203 КК України у виді штрафу в розмірі 1500 гривень , апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції і повернув справу на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі.

Ухвалюючи таке рішення, апеляційний суд Вінницької області зазначив, що суд першої інстанції в порушення вимог постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» не призначив засудженому Л. додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Три кримінальні справи призначені до розгляду в апеляційній інстанції на 2012 рік.

 

5. За період 2011 року було оскаржено три постанови, що винесені у справах про адміністративні правопорушення протягом 2011 року. В усіх справах Апеляційний суд Вінницької області скарги скаржників залишив без задоволення, а постанови суддів Мурованокуриловецького районного суду - без змін.

 

 

Дане узагальнення та виявлені помилки при розгляді справ обговорити на нараді суддів.