У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я практики розгляду Мурованокуриловецьким районним судом справ, пов'язаних із позбавленням батьківських прав, усиновленням дітей.

У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я

практики розгляду Мурованокуриловецьким районним судом  справ,  пов'язаних із позбавленням батьківських прав, усиновленням дітей.

 Позбавлення батьківських прав

У Принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для  повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона  повинна,  коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не  повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Відповідно до статті третьої Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Україною Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Позбавлення батьківських  прав  є,  з  одного  боку,  засобом захисту прав дитини,  а з другого - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують  свої  батьківські  обов'язки  стосовно дитини.   Це  захід відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків.

Позбавлення батьківських прав можливе виключно на підставі рішення суду

 Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини (п.2 ч.1 ст.164 СК України).

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Для позбавлення батьківських прав мало впевнитися в невиконанні обов’язків по вихованню. Належить також встановити, що  батьки  ухиляється від їх виконання свідомо. Для встановлення   таких   обставин  суд  ретельно перевіряє  докази,  якими  позивач   обґрунтовує   свої   вимоги, обов’язково з’ясовує позицію та обґрунтування  відповідача.

Таким чином, позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявились безрезультатними.

 У 2014 році Мурованокуриловецьким районним судом  розглянуто  8 справ про  позбавлення  батьківських  прав;  їх частка у структурі справ позовного провадження,  які виникають із  сімейних  правовідносин, становить   4,9% .

 6 позовних  вимог,  заявлених позивачами  у  справах  про позбавлення батьківських прав,  задоволено:   що становить 2,1 % від справ, розглянутих з ухваленням рішення.  По 2 справах винесено  заочні рішення, що становить 2, 6 %  від кількості винесених заочних рішень

  Статтею 165 СК України визначено перелік осіб,  які мають право на звернення до суду з позовом про позбавлення  батьківських прав.  Такими  особами  є  один з батьків,  опікун,  піклувальник, особа,  в сім'ї якої проживає  дитина,  заклад  охорони  здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла 14 років.У судовій  практиці суду  не було випадків  розгляду  справ за позовами осіб,  які відповідно до закону не наділені правом такого звернення. 

Цивільну справу № 139/379/14-ц за позовом К. до К. про позбавлення батьківських прав  направлено на розгляд Могилів-Подільському міськрайонному суду Вінницької області, який є територіально найбільш наближеним , так як після самовідводів суддів Тучинської Н.В. та Добровольського В.В. на той час неможливо утворити новий склад суду (суддя Коломійцева В.І. перебувала у відпустці до 8 липня 2014 року включно).

 Згідно з  міжнародними  та національними правовими нормами до прав дитини належить,  зокрема,  право на врахування її думки щодо питань,  які стосуються її життя.  Зокрема, відповідно до положень ч.  1 ст.  12 Конвенції ООН від 20 листопада 1989  року "Про  права дитини", ратифікованою  Україною  27 лютого 1991 року,  держави-учасниці   забезпечують   дитині,   здатній сформулювати власні погляди,  право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань,  що  стосуються  дитини,  причому  поглядам  дитини приділяється  належна  увага згідно з її віком і зрілістю. У вітчизняному  законодавстві   теж   закріплено   відповідні положення: зокрема, згідно з положеннями ст. 171 Сімейного кодексу України думка дитини  має  бути  врахована при  вирішенні  питань, що стосуються її життя.  З цією метою дітям надавалася можливість судом  бути заслуханими в ході судового розгляду,  що стосувався їх,  безпосередньо або через представника чи відповідний орган.   

Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських  прав,  не  звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.  Одночасно з позбавленням батьківських прав  суд  може  на вимогу  позивача  або  з  власної  ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. Так, по цивільній справі за позовом Р. в інтересах малолітнього  Н. до Н. про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів суд задоволив позов. Відповідач не підтримує  стосунків з  сином, свідомо ухиляється від виконання  батьківських обов’язків, не займається утриманням та  вихованням сина, жодного разу не провідав малолітнього  та не переймається  його долею, не піклується  про  фізичний і духовний  розвиток сина. На утримання сина  стягнуто  аліменти в розмірі 1/4 частини   заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

   Згідно із ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом  спорів  щодо позбавлення  батьківських прав  обов'язковою є участь у справі  органу  опіки  та піклування. Представники органу опіки і піклування завжди були присутніми при розгляді даної категорії справ та допитані в судовому засіданні. Також  відповідно до ч.  5 ст.  19  СК України орган опіки і піклування  подавав суду письмовий висновок  щодо розгляду спору  на підставі відомостей, одержаних в результаті  обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажать  проживати з дитиною, брати участь   у її вихованні.

Був випадок, що суд  згідно  з  ч. 6  ст. 19 СК  України не погоджувався з висновком органу опіки та піклування,   оскільки він  був недостатньо  обґрунтованим,  суперечив інтересам дитини. Так, по справі № 139/30/14-ц за позовом служби у справах дітей Мурованокуриловецької районної державної адміністрації до Г.  про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів  відмовлено у задоволені позовних вимог, оскільки    позивач не довів належними доказами  обставини, які є підставою позову: що матір зловживає спиртними напоями, веде аморальний спосіб життя, свідомо ухиляється від виконання своїх обов’язків по вихованню дітей, не надає матеріальної допомоги, тобто не довів свідомого нехтування Голюк В.В. своїми материнськими обов’язками.    

Частиною  1  ст. 243   СК України  передбачено,  що  опіка,  піклування встановлюється  над   дітьми-сиротами   і   дітьми,   позбавленими батьківського піклування. Визначення того, яку дитину слід вважати позбавленою батьківського піклування,  міститься у  ч.  1.  ст.  1 Закону   від  13  січня  2005  р.  N  2342-IV    "Про забезпечення  організаційно-правових  умов   соціального   захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування": діти, позбавлені батьківського піклування,  - діти,  які залишилися  без піклування  батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків  безвісно  відсутніми  або  недієздатними,  оголошенням їх померлими,  відбуванням покарання в  місцях  позбавлення  волі  та перебуванням  їх під вартою на час слідства,  розшуком їх органами внутрішніх справ,  пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів  та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження,  тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а  також  підкинуті  діти,  батьки яких невідомі,  діти,  від яких відмовилися батьки,  та безпритульні діти.

 Якщо згідно з положеннями частин 3  і  4  ст.  60  Цивільного кодексу  України    судом  над  дитиною встановлюється опіка чи піклування і опікуном призначається  особа інша,   ніж   державний  дитячий  заклад,  то  аліменти  необхідно стягувати  на  користь  особи,  що  призначається   опікуном   або піклувальником. Наприклад, по цивільній справу  № 139/396/14-ц за позовом Служби у справах дітей Мурованокуриловецької районної державної адміністрації в інтересах неповнолітньої  Г. до Г. про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, позбавлено останнього батьківських прав,   призначено піклувальником над неповнолітньою Г., 17 січня 1997 року народження, К. та  стягнуто  аліменти на її користь на утримання  дитини у твердій грошовій сумі щомісячно до досягнення дитиною повноліття. З 2004 року, після смерті дружини, відповідач фактично вихованням дочки  не займався, не здійснював належного догляду за нею, не забезпечував матеріально, не турбувався її майбутнім, іноді зловживав спиртними напоями, а вихованням дитини займалася його сестра К.

Батьківських прав, як не дивно, позбавляються  і матері, які народили дитину.

Так, задоволено позов В. до В., третя особа  - орган опіки і піклування Мурованокуриловецької районної державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, оскільки відповідач, свідомо ухиляється від виконання своїх обов’язків по вихованню свого сина,  в результаті чого він позбавлений її материнської опіки, любові і турботи. До такого висновку суд прийшов після того, як відповідач заявила суду, що вона в даний час не має змоги проживати разом із сином, не може забрати його на проживання до себе в нову сім’ю, не може забезпечити його матеріально, не може підготувати до школи. На запитання про причини, з яких В. допускала факти залишення малолітньої дитини без нагляду,  остання заявила, що їй набрид тотальний контроль з боку чоловіка та свекрухи, вона хотіла на свободу; відповідач не спілкується з дитиною через те, що  боїться колишньої свекрухи. Пояснення  В. про звернення до опікунської ради про визначення днів побачень з дитиною, заявлені без будь-яких належних доказів, оскільки відповідачу не відомо, чи приймалося за її заявою від лютого 2014 року будь-яке рішення. Така безвідповідальність жінки перед своїм малолітнім сином свідчить про її байдужість до здоров'я дитини,  її фізичного, духовного та морального розвитку, до забезпечення  здобуття  дитиною  освіти, готування її до самостійного життя, а також про неповагу до дитини.

У цивільній справі № 139/ 798/14-ц за позовом  В. до К., з участю зацікавлених сторін: опікунської ради при Мурованокуриловецькій селищній раді, опікунської ради при Мурованокуриловецькій районній державній адміністрації, служби у справах дітей Мурованокуриловецької районної державної адміністрації  про позбавлення батьківських прав позов задоволено. К. часто не ночувала вдома, залишала дитину саму.  Відповідач з грудня 2012 року в смт.Муровані Курилівці не проживає. З народження дівчинки її вихованням займався батько та бабуся.  Вони створили належні умови для комфортного проживання та виховання дитини, забезпечили її всім необхідним. Дитина бабусю називає мамою, оскільки мати дівчинки не цікавиться нею.

Ухилення від  виконання юридичного обов’язку- завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість  виконати його , але не вчиняє відповідних дій. Батько вважається таким, що  ухиляється від оболв’язку по вихованню  дитини, якщо він ні усно, ні письмово не спілкується з нею, не проявляє  до неї найменшої батьківської турботи, хоча має таку можливість. Зокрема, по справі за позовом Д. до К. про позбавлення батьківських прав,    відповідач після припинення подружніх стосунків з 2009 року, злісно ухиляється від виконання батьківських  обов’язків  по відношенню до малолітньої дитини, не цікавиться його здоров’ям, не надає  йому моральної та матеріальної  допомоги, хоча син є інвалідом. К. не піклується  про   фізичний та духовний розвиток сина, навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує  йому необхідного харчування, не спілкується з ним,  не  виявляє жодного  інтересу до  його особистого життя, не створює умов для отримання ним освіти. Біля п’яти років позивач проживає (в даний час уже зареєстровано шлюб) із  Д.,  якого малолітній син позивача сприймає як батька і який має  бажання усиновити  дитину своєї дружини, вивезти його на лікування до Німеччини.

По іншій справі за позовом Служби у справах дітей Мурованокуриловецької районної державної адміністрації в інтересах неповнолітньої  С. до С. про позбавлення батьківських прав, батько також  не цікавиться  життям дочки, яка у 2004 році втратила матір. Відповідач С. створив нову сім’ю і виїхав на проживання та роботу у Португалію.  Весь тягар утримання та виховання дитини ліг на плечі її бабусі і дідуся. Відповідач не спілкується з дочкою, не  виявляє жодного інтересу  до її життя і проблем, не надає матеріального утримання.

  Усиновлення дітей

Усиновлення  -  це юридичний   факт,  внаслідок  якого  між  особами,  які  не ма-ють біологічної спорідненості,  виникають відносини як між батьками та  дітьми. 

У  2014 році   Мурованокуриловецьким районним судом розглянуто  2 справи  про усиновлення, що становить 2,9 % справ  окремого провадження. Усиновлено 3 дітей чоло-вічої статті, в тому числі одну дитину - іноземними громадянами.

Частиною  1  ст. 218  СК  встановлено,  що  для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити.  Згода  дитини  на її усиновлення дається у формі,  яка відповідає її  вікові  та  стану  здоров'я. 

Так, по справі № 139/383/14-ц заявою громадянина Сполучених Штатів Америки про усиновлення неповнолітній у судовому засіданні свідомо і без будь-якого тиску чи обману бажав бути усиновленим заявником, отримати його прізвище, а також змінити своє ім’я.

Частиною 1 ст. 210 СК  встановлено, якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати та сестри,  вони не  можуть  бути  роз'єднані  при  їх усиновленні. 

По справі № 139/1073/14-ц за заявою В. малолітні  Б. та Б., які мали повних 11 та 9 років, за станом здоров’я та розвитком адекватно розуміли подію, що розглядалася, подали до Служби у справах дітей Мурованокуриловецької РДА власноруч написані заяви про згоду на своє усиновлення В. В судовому засіданні  також ствердили, що бажають мати за матір В. Вони звертаються до заявника «мамо», в школі всі знають, що їх прізвище В.

Згідно із ч.  4 ст.  19 СК участь органу опіки та піклування  при розгляді справ щодо позбавлення батьківських справ є обов'язковою. Суд виконав вимоги даної статті- представник  Служби у справах дітей Мурованокуриловецької райдержадміністрації Вінницької області був присутнім у судових засіданнях та, діючи виключно в інтересах дітей,  висловив думку, що  усиновлення є доцільним та  таким, що відповідає інтересам дітей.

Згідно зі ст. 283 СК України, усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України, здійснюється на загальних підставах. Дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо протягом одного року з моменту взяття її на облік в Міністерстві соціальної політики України не виявилося громадянина України, який бажав би її усиновити або взяти під опіку чи піклування до себе в сім'ю. Судом встановлено, що громадяни України не виявили бажання усиновити чи взяти під опіку неповнолітнього,  за період перебування дитини у навчальному закладі  ніхто із родичів, братів чи сестер  його не відвідував, не надсилав листи, не телефонував та не приймав участі у  його утриманні та  вихованні.

 Відповідно до ч. 4 ст. 283 СК України, на усиновлення дитини іноземцем потрібна згода центрального органу виконавчої влади, до повноважень якого належать питання усиновлення та захисту прав дітей. Міністерство соціальної політики України надало письмову згоду усиновлення заявником – громадянином США неповнолітнього громадянина України.

Згідно ст. 211 СК України усиновлювачем дитини може бути повнолітня дієздатна особа. Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менше як на п'ятнадцять років.  Заявники за віком  відповідають вимогам даної статті.

Відповідно до  ст. 207 СК України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Громадянин США відповідно до п.п. 33, 36, 37 Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2008 року № 905, перебував на обліку як кандидат в усиновлювачі у Міністерстві соціальної політики України і був направлений для встановлення контакту з дитиною, яка  навчається у  Мурованокуриловецькій загальноосвітній санаторній школі  інтернат I-III ступенів для дітей  із захворюванням серцево-судинної сестеми.

В. перебувала на обліку у службі в справах дітей Мурованокуриловецької райдержадміністрації як кандидат в усиновлювачі за та  бажала усиновити малолітніх дітей, які з 2011 року проживають з нею та  є вихованцями прийомної сім’ї.

Усиновленою може бути дитина (ч. 1 ст. 208 СК України), що має статус сироти чи позбавленої батьківського піклування (ст. 214 СК України). Судом  встановлено, що  згідно актового запису про народження, батьками дитини є Д.  та Д., відомості про якого записані за заявою матері відповідно до ч.1 ст. 135 СК України.

Заочним рішенням Барського районного суду  Вінницької області від  01 липня 2009 року, яке набрало чинності  14 липня 2009 року, Д., позбавлено батьківських прав стосовно неповнолітнього.

Також судом  встановлено, що згідно актових записів про народження, батьками дітей є Б. та Б., відомості про якого записані за заявою матері відповідно до ч.1 ст. 135 СК України .

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від  08 серпня 2006 року, Б. позбавлено батьківських прав, а дітей передано під опіку органу опіки і піклування

Таким чином, відповідно до ст. 219 Сімейного Кодексу України, вирішення питання про усиновлення дітей  провадилося  без згоди батьків.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 СК України  на усиновлення дитини, яка не має батьків і перебуває у навчальному закладі, потрібна письмова згода цього закладу. За результатами встановленого контакту між усиновлювачем та усиновленим, директор Мурованокуриловецької  загальноосвітньої санаторної школи-інтернат I-III ступенів для дітей  із захворюванням серцево- судинної системи дав згоду на усиновлення неповнолітнього громадянина України громадянином США. При розгляді справи приймав участь представник Мурованокуриловецької  санаторної школи-інтернат, який пояснив, що  неповнолітній був влаштований у їх заклад згідно  путівки Управління освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації  з 2006 року. Дитина має статус  позбавленої батьківського піклування. А. прибув за направленням Мінітерства соціальної політики України для знайомства з дитиною та, встановивши контакт з неповнолітнім, виявив бажання  його усиновити.

Зокрема,  у ч.  2 ст.  283 СК встановлено,  що дитина,  яка є громадянином України, може бути усиновлена іноземцем,  якщо вона перебуває  не  менш  як один  рік  на  обліку  в  урядовому органі державного управління з усиновлення та захисту прав дитини. Як вбачається із повідомлення служби у справах дітей Барської райдержадміністрації С. перебував на первинному обліку  служби у справах дітей  з 27 липня 2009 року, а на  місцевому обліку дітей, які можуть бути усиновлені з 3 по 07 серпня 2009 року та  поновлений  за заявою опікуна з 04 по 28 лютого 2013 року. 01 березня 2013 року вперше на  С. була складена  анкета  на усиновлення.

Як стверджували заявники  у судовому засіданні, метою усиновлення ними дітей   є бажання дати їм свою любов та ласку родинного щастя, забезпечити певний  культурний рівень виховання та надати  освіту.

Відповідно до положень ст.  19 СК  орган опіки  та піклування  подавав  до суду письмовий висновок щодо вирішення спору на підставі відомостей,  одержаних у  результаті  обстеження  умов проживання дитини,  батьків,  інших осіб,  які бажають проживати з дитиною,  брати участь у її вихованні,  а також на підставі  інших документів,  які  стосуються  справи. 

З врахуванням пояснень сторін, дослідивши, у відповідності до ст. 224 СК України, обставини по справах в цілому, враховуючи мотиви, на підставі яких заявники бажали усиновити дітей, суд дійшов висновку, що  усиновителі за своїм станом здоров'я, матеріальним становищем, сімейним станом, умовами проживання, ставленням до виховання дітей здатні забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя усиновлюваних ними дітей.

Всі документи, які підтверджують дані, зібрані компетентними та ліцензованими установами по місцю проживання заявника в Сполучених Штатах Америки та  визнані судом відповідно до вимог Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Гаага, 05 жовтня 1961 року), ратифікованої Законом України "Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів".

Відповідно до ч. 1 та ч. 2  ст. 229 СК України, особа,  яка  подала  заяву  про усиновлення,  може виявити бажання бути  записаною  у  Книзі  реєстрації  народжень  батьком дитини. Якщо усиновлюється дитина,  яка досягла семи років, то для запису усиновлювача батьком потрібна згода дитини.

Якщо усиновлювач записується батьком дитини, відповідно змінюється по-батькові дитини (ч. 2 ст. 231 СК України).

Усвідомлюючи факт усиновлення,  діти надали  згоду на зміну прізвища, а один хлопчик  ствердив про своє бажання змінити ім’я, а також заявив, що ім’я Девід він обрав собі сам, а також бажає, аби за традиціями США у нього не було записано  по-батькові.

 Суд задоволив вимоги заявника про зміну прізвища та імені дитини, а запис по-батькові  дитини, згідно традицій США, не вказувати, оскільки це відповідатиме інтересам дитини.       

Усиновлення дітей іноземцями є об'єктом особливої уваги держави  та  суспільства,  розгляд  таких справ має певні особливості.  Однією з особливостей міжнародного усиновлення в цілому є те, що  при  такому  усиновленні  істотно  ускладнюється  контроль  за наслідками  усиновлення.  У зв'язку з тим,  що дитина,  позбавлена батьківського піклування,  часто не має нікого,  хто б захищав  її права    та    інтереси,    на   державу   покладається   особлива відповідальність.  Зокрема,  для   здійснення   більш   ретельного контролю  за  міжнародним  усиновленням  держава  встановлює більш жорсткий порядок такого усиновлення.

     Так, законом  встановлено  вимогу  щодо  забезпечення  дитині належного захисту при міжнародному  усиновленні.   Згідно  з  ч. 5 ст. 283 СК України усиновлення іноземцями провадиться за умови забезпечення дитині прав в обсязі,  не меншому, ніж це встановлено законами України.

Заявник А. зобов’язався  зареєструвати дитину протягом одного місяця після усиновлення у консульській  установі України в країні проживання дитини, надавати цій  установі періодичні звіти, щороку протягом перших трьох років після усиновлення, а  потім кожні три роки, до досягнення ним 18 річного віку, надавати  можливість представникам українського консульства у США спілкуватись з дитиною та  зберігати  громадянство України для дитини поки вона не досягне 18 річного віку.

Справи зазначених категорій  не оскаржувалися в апеляційному порядку.

Керівник апарату Мурованокуриловецького

районного суду                                                                                            Людмила Козак