УЗАГАЛЬНЕННЯ судової практики розгляду суддями Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області цивільних справ наказного провадження в 2024 році

План

Вступ

1. Статистичні дані
2. Підстави видачі судового наказу
3. Підстави для відмови у видачі судового наказу
4. Порядок винесення та направлення судового наказу

Висновки

На виконання плану роботи Мурованокуриловецького   районного суду Вінницької області на 2025 рік проведено узагальнення судової практики розгляду суддями Мурованокуриловецького   районного суду Вінницької області  цивільних справ в наказному провадженні у 2024 році.

Наказне провадження є особливим  спрощеним видом цивільного  процесу, який спрямований на швидкий та ефективний захист безспірних прав осіб шляхом видачі судового  наказу,  що одночасно є судовим рішенням та виконавчим комітетом.

Мета узагальнення — вивчення практики застосування суддями норм законодавства щодо наказного провадження, виявлення та аналіз складних і спірних питань, що виникають при його застосуванні,  розробка пропозицій щодо забезпечення правильного та однакового застосування суддями норм права.

При здійсненні узагальнення аналізувалася практика видачі та скасування судових наказів, а також  винесення судом ухвал про відмову у видачі судового  наказу за 2024 рік.

1. Статистичні дані

Статистичні дані розгляду справ наказного  провадження   за 2024 рік,  в порівнянні з 2023-2022 роками можна прослідкувати  в таблиці 1.

Таблиця 1

        Таким чином, у 2024 році до Мурованокуриловецького  районного суду Вінницької області надійшло  13 заяв про видачу судового  наказу, 2 заяви залишилося в залишку з 2023 року , з яких 15  розглянуто, а саме видано 11  судових наказів, по 4 заявах відмовлено у видачі судового наказу.

За результатами їх  розгляду судом було видано 7 судових наказів про стягнення  заборгованості  за оплату житлово- комунальних послуг, 1 – про стягнення нарахованої, але не виплаченої  суми заробітної плати, 3 – про стягнення аліментів, та постановлено 4 ухвали про відмову у видачі судового  наказу ( 3- про стягнення аліментів, 1- стягнення  заборгованості  за оплату житлово- комунальних послуг)  Було пред’явлено до стягнення 53219 гривень, з яких  підлягає стягненню 53219 гривень.

В минулому  році до Мурованокуриловецького  районного суду Вінницької області надійшло  35 заяв про видачу судового  наказу, з яких 33  розглянуто, а саме видано 25 судових наказів, по 6 заявах відмовлено у видачі судового наказу, 2 заяви  не розглянуто станом на 01.01.2024.

За результатами їх  розгляду судом було видано 15 судових наказів про стягнення боргу за спожиту електроенергію та постановлено 4 ухвали про відмову у видачі судового  наказу. Було пред’явлено до стягнення 140 165 гривень, з яких  підлягає стягненню 66 609 гривень.

Також судом було видано 10 судових наказів про стягнення аліментів  та постановлено 2 ухвали про відмову у видачі судового  наказу.

В 2022 році до Мурованокуриловецького  районного суду Вінницької області надійшло  17 заяв про видачу судового  наказу, з яких 16 розглянуто, а саме видано 13 судових наказів, по 3 заявах відмовлено у видачі судового наказу, 1 заяву залишено   не розглянутою станом на 01.01.2023.

За результатами розгляду судом було видано 1 судовий наказ про стягнення боргу за спожиту електроенергію та постановлено 1 ухвалу про відмову у видачі судового  наказу. Було пред’явлено до стягнення 66 346 гривень, з яких  підлягало стягненню 64 646 гривень.

Також судом було видано 9 судових наказів про стягнення аліментів  та постановлено 2 ухвали про відмову у видачі судового  наказу.

2. Підстави видачі судового наказу

Розгляд справ у наказному провадженні врегульовано розділом  ІІ ЦПК України, що зумовлено його специфікою порівняно з позовним та окремим провадженнями.

Наказне провадження — це особливий порядок судового розгляду окремих категорій справ. Його метою є спрощення, скорочення та здешевлення судової процедури у тих випадках, коли це можливо та виправдано. Тому порядок розгляду справи про видачу судового наказу є менш тривалим в часі та простішим з організаційної точки зору, адже він не потребує виклику сторін, проведення відкритого судового засідання з усіма відповідними процесуальними діями.

Аналіз цивільних справ, які були розглянуті суддями Мурованокуриловецького   районного суду Вінницької області за правилами наказного провадження  свідчить проте, що в цілому судді правильно застосовують наказне провадження як спрощену форму здійснення правосуддя.

Положення   Розділу ІІ ЦПК України вказують на те, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Зокрема,  відповідно до ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо:

1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку;

2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;

4) заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;

5) заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;

6) заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів;

7) заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Сторонами у наказному провадженні за термінологією ЦПК України є стягувач (заявник) і боржник. Тобто, загальна характеристика вимог, за якими може бути видано судовий наказ, — вони повинні бути безспірними.

У наказному провадженні відсутня стадія підготовчого  судового засідання і не передбачено постановлення ухвали про відкриття провадження у справі.  Також Розділом ІІ ЦПК України не передбачено можливості залишення заяви про видачу судового наказу без руху чи  без розгляду, а також її повернення.

3. Підстави для відмови у видачі судового наказу.

  В статті 165 ЦПК України передбачені підстави для відмови у видачі судового наказу.

 Зокрема, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо:

1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу, тобто якщо не дотримано вимог щодо форми і змісту заяви про видачу судового наказу

2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу;

4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу, тобто підстави з яких суд  може відмовити  у відкритті провадження у справі

5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред’явлення позову в суд за такою вимогою;

6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ;

7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті;

8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу;

9) заяву подано з порушенням правил підсудності.

Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.

 Зокрема в статті 162 ЦПК України передбачено, що заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

 В зв’язку з цим, судді з метою визначення підсудності, не пізніше двох днів з дня надходження заяви про видачу судового наказу,  де боржником було зазначено фізичну особу, яка   не має статусу підприємця, зверталися  до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника.

В частині  9 ст. 165 ЦПК України передбачено, що у  разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу.

На стадії прийняття заяв про видачу судового наказу суди перевіряли дотримання  стягувачем вимог ст. 163 ЦПК України щодо форми і змісту заяви про видачу судового наказу, зокрема, чи підписана вона  заявником або його представником, чи зазначено в ній  найменування суду, до якого подається заява;  повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Також судді перевіряли дотримання заявниками вимог  ст. 164 ЦПК України щодо сплати  судового  збору за подання заяви про видачу судового наказу, а також долучення до заяви про видачу судового наказу документ, що підтверджує сплату судового збору, наявності підстав для звільнення від його сплати.

Під час проведення узагальнення встановлено, що найчастішими підставами для відмови у видачі судового наказу були заявлені вимоги, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу, подання заяви про видачу судового наказу  з порушенням правил підсудності, а також відмова у видачі судового  наказу з підстав ч. 9 ст. 165 ЦПК України коли не видавалося можливим встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи – боржника.

Так, в цивільній  справі 139/746/24 Товариствао з обмеженою відповідальністю "Енера Вінниця" звернулось до суду з заявою про видачу судового наказу у відношенні боржника Л. про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію.

Як вбачається з відповіді Єдиного державного демографічного реєстру боржник Л., зареєстрований за адресою:  смт. Браїлів Жмеринського району Вінницької області, що територіально відноситься до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області.

Згідно з ст. 162 ЦПК України, заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

           Так, по справі № 139/878/23  С. а звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення на її користь з Л.  аліментів на утримання їх малолітньої дитини І.  в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.

Розглянувши заяву про видачу судового наказу та додані до неї матеріали, відсутні підстави для задоволення заяви, виходячи із наступного.

Положеннями частини першої статті 186 ЦПК України передбачено підстави для відмови у відкритті провадження і в тому числі з підстав перебування у провадженні цього чи іншого суду справи зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Як вбачається із даних автоматизованої системи документообігу суду Д-3 та обліково-статистичної картки на цивільну справу позовного провадження, у провадженні Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області перебуває справа №139/749/23 за позовом С.  до Л. про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини І.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 167 ЦПК України, за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ЦПК України, у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу.

  Також суд брав до уваги норми  28 ЦПК України, яка предбачає можливість пред'явлення деяких категорій позовів до суду за вибором позивача. Зокрема, в ч. 1 ст. 28 ЦПК України встановлено, що позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Частиною 5 статті 183 СК України визначено, що право на звернення до  суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину має виключно той, із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 ЦПК України, про що постановляється ухвала (ч. 2 ст. 165 ЦПК України).

Так, 12 вересня 2024 року від П. засобами поштового зв'язку надійшла ця заява, в якій заявлено вимогу про  винесення судового наказу про стягнення із   П.  на її користь на сина П., 21 квітня 2018 року народження,   аліментів у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до пункту  4  ч. 1 ст.  161 ЦПК України передбачено, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу  про стягнення аліментів у розмірі, зокрема, на одну дитину - однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. Пунктом 5 цієї норми цивільного процесуального кодексу встановлено, що  судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Тобто, вимога про видачу судового наказу про стягнення аліментів у частці від заробітку не може поєднуватися з вимогою про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, як це поєднано у заяві П.

           Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 ЦПК України, про що постановляється ухвала (ч. 2 ст. 165 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше передбачено законом.

24 січня 2024 року представник С. адвокат К. через систему «Електронний суд» звернувся до суду із цією заявою. Останнім відомим місцем реєстрації боржника у заяві зазначено тимчасово окуповану територію Луганської області (м. Хрустальний, вул. Хасанова), а також вул. Інженера Бородіна, в м. Києві.

На підставі ч. 7 ст. 165 ЦПК України судді за допомогою даних Єдиного державного демографічного реєстру не вдалося встановити зареєстроване місце проживання відповідача («за вказаними параметрами особу не знайдено»).

На виконання вимог ч. 5 ст. 165 ЦПК України з відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи було витребувано інформацію про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника. 30 січня 2024 року судом отримано інформацію відділу з питань реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації (№ 1-34/70 від 30.01.2024), відповідно до якої  С. в м. Києві не зареєстрований.

Таким чином, отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи – боржника (справа № 139/47/24)

Таким чином, дана справа не підсудна Мурованокуриловецькому районному суду Вінницької області.

4. Порядок винесення та направлення судового наказу

Протягом 2024 року  Мурованокуриловецьким районним судом Вінницької області було видано 11 судових накази, оскільки заяви про їх видачу були подані з дотриманням вимог  щодо їх форми та змісту, встановлених ЦПК України, заявлені в них вимоги відповідали положенням ст. 161 ЦПК України, при їх подачі було дотримано  правила підсудності та сплачено судовий збір в порядку та в розмірі, встановленому законом.

Відповідно до положень ст. 167 ЦПК України, судді розглядали заяву про видачу судового наказу протягом п’яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п’яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п'ятою, шостою  статті 165 цього Кодексу, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Розгляд проводився без судового засідання і повідомлення заявника і боржника.

За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видав судовий наказ або постановляв ухвалу про відмову у видачі судового наказу.

Оскільки наказне провадження є спрощеною формою судочинства, то судовий наказ структурно простіший і стисліший, ніж судове рішення у позовному чи окремому провадженні

В кожному випадку видачі судового  наказу в ньому зазначалися дата його видачі, найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ; повне найменування або ім’я стягувача і боржника, їх місцезнаходження  або місце проживання чи перебування, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стягувача та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків стягувача та боржника,  посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги; сума грошових коштів, які підлягають стягненню; сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника; повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті; відомості про порядок та строки подання заяви про скасування судового наказу; дата набрання судовим наказом законної сили; строк пред’явлення судового наказу до виконання; дата видачі судового наказу стягувачу.

 Судовий наказ складався і підписувався суддею у двох примірниках, один з яких залишався у суді, а другий видавався під розписку або надсилався стягувачу рекомендованим листом після набрання ним законної сили

Копія  судового наказу  та копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами рекомендованим листом  надсилалися боржникові.

Набрання судовим наказом законної сили пов’язується з моментом вручення його копії боржнику. Відповідно  до ч. 1 ст. 172 ЦПК України у разі ненадходження до суду заяви від боржника про скасування судового наказу протягом п’яти днів після закінчення строку на її подання судовий наказ набирає законної сили, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, тобто у випадках заявлення  вимоги про стягнення аліментів,  коли судовий наказ набирає законної сили у день його видачі. В статті 170 ЦПК України передбачено, що Боржник має право протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду. Таким чином, термін набрання законної сили судовим наказом залежить виключно від дати його отримання боржником.

Складною і неврегульованою законодавчо є ситуація, коли боржника не виявлено в місці проживання або коли боржник відмовляється від отримання копії судового наказу. Мають місце випадки повернення копії судового наказу, яка направлена боржнику, з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» або «за закінченням терміну зберігання». Також трапляються випадки відмови боржника від отримання копії судового наказу, тоді рекомендований лист повертається в суд без розписки про одержання боржником копії судового наказу з зазначенням, що боржник відмовився отримувати вказані документи.

         Таким чином, у випадку, коли боржник відмовляється від отримання копії судового наказу, про що у поштовому повідомлені є відмітка,  та у випадку, коли адресат відсутній, про що у поштовому повідомлені є відповідна  відмітка,  слід виходити із положень ч. 6 ст. 272 ЦПК України, відповідно до якої  днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Заяв про скасування судового наказу  протягом звітного  періоду до Мурованокуриловецького   районного суду Вінницької області не надходило.

Висновки

У ЦПК України  не встановлено, що судовий наказ одночасно є виконавчим документом. Однак відповідно д ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» судовий наказ міститься у переліку виконавчих документів за рішеннями, що підлягають виконанню державною виконавчою службою Отже, судовий наказ є виконавчим документом і не вимагає видачі виконавчого листа, за результатами розгляду заяви про видачу судового  наказу.

Результати проведеного узагальнення свідчать, що  проблемних питань  при розгляді справ у наказному провадженні немає,  Разом з тим вони засвідчили ефективність наказної форми провадження, що дає змогу спростити та прискорити судовий розгляд безспірних справ та зменшити навантаження на суд. Доцільність наказного провадження підтверджується також відсутністю  випадків скасування судових наказів та відсутністю  апеляційних скарг на ухвали, постановлені у наказному провадженні.

Керівник апарату суду                                           Людмила Козак