Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Розділ 4 ЦПК України, а також постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. (із змінами, внесеними постановою від 25.05.1998 р. № 15) "Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" розкриває зміст судової діяльності з розгляду справ даної категорії.
Суворе дотримання судами процесуальних норм при розгляді справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, є гарантією забезпечення конституційних прав громадян. Законність та обґрунтованість судових рішень у справах цієї категорії забезпечить охорону прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Факти, що мають юридичне значення, - це факти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.
В частині 1 ст. 256 ЦПК України міститься перелік справ про встановлення фактів, які підвідомчі суду.
Мурованокуриловецьким районним судом за дев’ять місяців 2012 року було розглянуто 45 справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, із них 32 справи які надійшли у 2012 році. Всі 45 справ розглянуто з ухваленням рішення та задоволенням заяви.
Під час проведення узагальнення встановлено, що при розгляді даних заяв у суддів спірних питань при застосуванні норм процесуального права не виникало.
Справи даної категорії розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду, а також з дотриманням особливостей розгляду цих справ встановлених розділом 4 главою 1 та 6 ЦПК України.
Згідно ст. 257 ч. 1 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
За період 2012 року порушень правил підсудності у справах що мають юридичне значення не виявлено. Так, судом розглядались справи, зокрема, про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, або оголошення її померлою. Дані заяви подавалась до суду за місцем проживання заявника, або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.
Щодо фактів що мають юридичне значення, то такі заяви подавались до суду за місцем проживання заявника; заяви про визнання спадщини відумерлою подавались до суду органом місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини; справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи подавались до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебувала на лікуванні у наркологічному, або психіатричному закладі – за місцем знаходження цього закладу.
Суддя, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, враховує, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим ст. 258 ЦПК. Якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просить встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків. У разі невиконання цих вказівок заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.
Так по справі за заявою Г. (суддя Тучинська Н.В.) про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, факту належності правовстановлюючого документу, винесена ухвала про залишення заяви без руху і надано строк для усунення недоліків, оскільки в заяві не вказано з якою метою заявник просить встановити факт, причину неможливості отримання чи відновлення документу, що посвідчує цей факт, та докази, що підтверджують такий факт. Крім того, заявник не зазначив що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. У встановлений строк недоліки позовної заяви не були усунуті, тому ухвалою суду заяву повернуто позивачеві.
У справі за заявою Б. про визнання фізичної особи безвісно відсутньою суддя своєю ухвалою залишив дану заяву без руху, зазначивши що заявник при подачі до суду заяви не вказав для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою. Крім того, статус дитини, позбавленої батьківського піклування може отримати лише особа, віком до 18 років. Заявнику ще на момент смерті матері уже виповнилося 18 років, тобто мотив звернення заявника до суду є необґрунтованим. Заінтересованість особи визначається в залежності від мети визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Отже при подачі до суду заяви заявник має або обґрунтувати заінтересованість сільської ради після визнання безвісно відсутнім А., або ж, в залежності від мети визнання фізичної особи безвісно відсутньою, вказати іншу заінтересовану особу. Після усунення заявником у встановлений строк зазначених в ухвалі суду недоліків справа розглядалась судом у загальному порядку.
Суддями для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після відкриття провадження проводилися підготовчі дії, передбачені ст. 156 ЦПК, зокрема, з’ясовуються, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання. Справи даної категорії розглядаються із участю заявників та заінтересованих осіб.
У суді найбільшою категорією справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення були справи про визнання спадщини відумерлою, встановлення факту належності правовстановлюючих документів кількість яких за дев’ять місяців 2012 року становила 10 справ та встановлення факту родинних відносин у кількості 9 справ.
При розгляді судом справ про встановлення факту родинних відносин суд врахував роз’яснення, надані в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», відповідно до яких суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв'язку із втратою годувальника та інше.
Наприклад, заяву Ф. про встановлення факту родинних відносин задоволено (суддя Тучинська Н.В.), встановлено, що М являється дочкою, а Б. сином Ф. Встановлення даного факту заявникові необхідно було для присвоєння почесного звання України “Мати-героїня”. У суді не було випадків відмови в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану.
Протягом 2012 року судом розглянуто 1 справу про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. При вирішенні справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою судом враховувалось:
- для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою, або оголосити її померлою;
- обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Так, при розгляді заяви про визнання фізичної особи безвісно відсутньою заявник зазначив, що Б. покинув її та матір і з того часу місце його перебування невідоме. У 2012 році померла мати заявника. Для отримання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, заявнику необхідно було визнати Б.. безвісно відсутнім.
Згідно з вимогами ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Так, у судовому засіданні достовірно були встановлені ті обставини, що протягом понад одного року за місцем реєстрації та проживання заявника відсутні відомості про місце перебування Б.
Тому судом з врахуванням обставин справи було прийнято рішення про задоволення заяви К. та визнання Б. безвісно відсутнім.
При розгляді справ про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по-батькові або замість імені чи по-батькові зазначені ініціали, суду повинні бути надані докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.
Протягом 2012 року судом розглядались справи про встановлення інших фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб.
Серед таких справ були: встановлення факту проживання чоловіка та дружини у шлюбі. Заявник звернулась до суду з заявою про встановлення факту проживання чоловіка та дружини у шлюбі зазначивши, що з 1964 року вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу із В. по 09 грудня 1997 року – день смерті останнього (суддя Тучинська Н.В.). Заявник є єдиним спадкоємцем після смерті В. проте не мав можливості оформити свої спадкові права, через відсутність доказів про родинні стосунки зі спадкодавцем. Суд оглянувши надані докази у судовому засіданні, заслухавши пояснення свідків та дослідивши матеріали справи прийшов до висновку, що своїми поясненнями в судовому засіданні заявник довела, що встановлення факту їй необхідно для оформлення спадкових прав на житловий будинок після смерті чоловіка. А тому, прийняв рішення про задоволення заяви та встановлення факту проживання заявника та В. у незареєстрованому шлюбі з 1964 року по день смерті останнього.
При розгляді судом справ про визнання особи недієздатною кількість яких за дев’ять місяців 2012 року становила три справи, судом обов’язково враховувалось, що дані заяви відповідно до ч. 3 ст 237 ЦПК України можуть бути подані членами сім’ї такої особи, близькими родичами незалежно від їх спільного проживання, органом опіки і піклування, психіатричним закладом. Відповідно до ст. 239 ЦПК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров’я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. В ухвалі про призначення експертизи на вирішення експертів ставляться такі питання:
1) чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу;
2) чи розуміє він значення своїх дій та чи може керувати
ними.
Такі справи розглядаються з обов'язковою участю представника органу опіки та піклування та народних засідателів.
Так Д. звернулася до суду із заявою, в якій зазначила, що вона є матір’ю А., яка є інвалідом з дитинства, страждає на психічне захворювання, внаслідок якого не може керувати своїми діями та відповідати за них, потребує постійної сторонньої допомоги, а тому просить визнати дочку недієздатною та призначити її опікуном над нею (суддя Добровольський В.В.) Висновком судово-психіатричної експертизи в судовому засіданні було підтверджено, що А. страждає на хронічне психічне захворювання і внаслідок свого захворювання не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Оцінивши надані докази, суд, прийшов до висновку, що внаслідок психічного захворювання А. не може розуміти значення своїх дій, керувати ними, а тому відповідно ч. 1 ст. 39 ЦК України її було визнано недієздатною та встановлено над нею опіку відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦК України з призначенням опікуном Д.
Надання права на шлюб є одним із видів непозовного цивільного судочинства в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» до участі в справі залучаються один або обоє батьків (усиновлювачів) неповнолітньої особи, піклувальник, особа, з якою передбачається реєстрація шлюбу, а також інші заінтересовані особи.
При винесенні рішення по даних справах резолютивна частина рішення повністю відповідала вимогам ч. 2 ст. 23 СК, згідно з якою суд надає право на шлюб (а не знижує шлюбний вік), а також містила прізвище, ім'я та по батькові особи, право на шлюб з якою надається судом.
Наприклад у справі за заявою Л та заінтересованої особи М. про надання права на шлюб суд враховуючи те, що заявниці на день розгляду справи виповнилося 16 років і чотири місяці, її батьки і наречений підтримують її прохання, не заперечують щодо укладення шлюбу, суд прийшов до висновку що заява підлягає до задоволення та надав право Л. на шлюб з М.
За дев’ять місяців 2012 року судом було розглянуто чотири справи про встановлення факту смерті. При прийнятті даних заяв до провадження суд керувався Постановою Пленуму ВСУ від 31.05.1995 року «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» відповідно до якої заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. При цьому заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.
М. подала до суду заяву про встановлення факту смерті зазначивши, що 04 лютого 2012 року померла С. Через матеріальні труднощі та важкі погодні умови тіло покійної не піддавали судово-медичній експертизі, причина смерті не була встановлена, а тому смерть не зареєстрована і заявник не може отримати допомогу на поховання (суддя Тучинська Н.В.). Заслухавши пояснення свідків та дослідивши матеріали справи у судовому засіданні суд прийшов до висновку, що встановлення даного факту М. необхідно для отримання допомоги на поховання та встановив факт, що С. померла 04 лютого 2012 року.
Порядком окремого провадження можуть встановлюватись факти належності правовстановлюючих документів. Ці справи у судах виникають внаслідок помилок у документах. Але помилки можуть виправляти, насамперед, організації та органи, які видали даний документ. Тому суд має переконатися, що документ належить саме заявнику і що організація не має можливості внести необхідні виправлення. При цьому суд не має права встановлювати ідентичність імен, по батькові і прізвищ осіб, по-різному іменованих у різних документах. При розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені у документі, не збігаються з відповідними даними цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження чи паспорті (у тому числі факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені та по батькові зазначені ініціали), суд пропонує заявникові подати докази про належність йому даного документа. Якщо виправлення у документах належним чином не застережені, або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання то справа не підлягає розгляду у судовому засіданні.
При розгляді справ даної категорії у суддів не виникало спірних та проблемних питань.
Суддя Мурованокуриловецького
районного суду Н. Тучинська
_03_03.png)
