Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області

20 січня 2016, 16:10

Узагальнення

причин помилок, які допускали судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області

при розгляді справ за 2015 рік

1. Причини помилок, які допускали судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області при розгляді адміністративних справ.

2. Причини помилок, які допускали судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області при розгляді цивільних справ.

3. Причини помилок, які допускали судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області при розгляді кримінальних справ (кримінальних проваджень).

4. Причини помилок, які допускали судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області при розгляді справ про адміністративні правопорушення

Протягом 2015 року до Вінницького апеляційного адміністративного суду оскаржено 15 рішень по адміністративних справах Мурованокуриловецького районного суду.

З них, по 11 - судом апеляційної інстанції у 2015 році прийнято рішення.

За результатами розгляду Вінницький апеляційний адміністративний суд залишив без змін – 10 рішень місцевого суду та в одному випадку відмовив у відкритті апеляційного провадження.

Протягом 2015 року до апеляційного суду було оскаржено 15 рішень Мурованокуриловецького районного суду, винесених в порядку цивільного судочинства у 2015 році.

За результатами даного розгляду Апеляційний суд Вінницької області скасував 1 рішення у зв’язку з відмовою позивача від позову.

У двох випадках апеляційні скарги на рішення Мурованокуриловецького районного суду задоволено частково, рішення в частині скасовані та апеляційним судом в частині ухвалено нові рішення.

Так, по справі (головуюча суддя Тучинська Н.В.) за позовом Д. до Д. про стягнення аліментів на дитину та на утримання дружини рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 04.09.2015 року позов задоволено частково. Стягнуто із Д. на користь Д. на утримання дочки Д. аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 500 грн. щомісячно, починаючи з 10.08.2015 року до її повноліття.

Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.

Відмовлено Д. в задоволенні позову до Д. про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років у зв'язку з його недоведеністю.

Апеляційний суд Вінницької області зазначив, що задовольняючи частково позов, районний суд виходив з того, що батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття і що в даному випадку з відповідача необхідно стягнути аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 500 грн. на утримання дитини і даний розмір аліментів не буде порушувати інтересів сторін, при цьому аліменти визначено в твердій грошовій сумі, оскільки відповідач офіційно не працює, а щодо вимог про стягнення аліментів на утримання дружини, то останні залишені без задоволення з тих підстав, що вказана вимога відповідачем не визнана і позивачем не доведено можливість останнього надавати таку допомогу.

Однак з таким висновком апеляційний суд не погодився, зазначивши, що суд першої інстанції відмовляючи у стягненні аліментів на утримання дружини, свій висновок обґрунтував лише тим, що відповідач не працює, вказану вимогу не визнає і позивач не довела можливість останнього надавати таку допомогу, однак даний висновок суперечить встановленим у справі обставинам, а саме, що відповідач є працездатним, не хворіє будь-якими хронічними захворюваннями, доказів щодо наявності інших утриманців не надав, при цьому сам лише факт відсутності у відповідача роботи не є беззаперечною підставою для відмови у стягненні аліментів на утримання дружини, оскільки не свідчить про неможливість чоловіка надавати таку допомогу і до того ж відповідач не позбавлений можливості працевлаштуватися самостійно чи звернутися з відповідним питанням у центр зайнятості.

Судова колегія вирішила, що в даному випадку Д. може надавати матеріальну допомогу на утримання дружини, з якою проживає малолітня дитина і розмір аліментів, які мають бути стягнуті з відповідача на користь Д. на її утримання необхідно визначити в сумі 300 грн. щомісячно, починаючи з 10.08.2015 року до досягнення дитиною трьох років.

Таким чином, судова колегія рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів на утримання дитини та відмови у стягненні аліментів на утримання дружини, скасувала та ухвалила в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову, а в частині вирішення питання про судові витрати рішення суду залишено без змін.

По іншій справі, (головуючий суддя Добровольський В.В.) за позовом ПАТ КБ «Надра» Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ Надра" С. до К., К. про стягнення кредитної заборгованості, рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 29 вересня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з К. заборгованість по кредитному договору №24/12/2007/840-ЖК/35 від 24 грудня 2007 року в сумі : заборгованість по кредиту - 27755,41 дол. США; заборгованість по сплаті відсотків - 4644,48 дол. США; пеня за прострочення сплати кредиту - 3000 грн. У задоволенні позову до .. відмовлено. Стягнуто з К. судовий збір на користь держави в сумі 3654 грн.

Апеляційний суд Вінницької області зазначив, що вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог до К. про солідарне стягнення боргу, суд, як це вбачається із змісту рішення суду, виходив із того, що шестимісячний строк позовної давності за договором поруки закінчився 12 грудня 2014 року, оскільки останній платіж за кредитним договором позичальник К. здійснив 10 червня 2014 року, а тому позивачем пропущено позовну давність, про застосування якої просить відповідач, через що в силу положень частини 4 статті 267 ЦК України та частини 4 статті 559 цього Кодексу порука припинилась.

Проте, з таким висновком суду щодо припинення договору поруки через пропуск позовної давності апеляційний суд не погодився, зазначивши, що відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Згідно з положенням частини 1 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. За правилом частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що вказаною нормою матеріального права встановлені преклюзивні строки, які не є позовною давністю у розумінні положень глави 19 ЦК України, а тому висновок місцевого суду про пропущення позовної давності за заявленими вимогами до К. та наявність підстав для відмови у позові до останньої за спливом позовної давності, суперечать положенням статті 559 ЦК України та положенням статей 256 - 268 цього Кодексу.

Таким чином, судова колегія рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості з К. солідарно з К. та в частині стягнення судових витрат скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення.

У одному випадку апеляційним судом скасовано ухвалу суду про залишення позовної заяви без розгляду. Так, по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» до М. про стягнення заборгованості за кредитним договором ухвалою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 13 серпня 2015 року позовну заяву залишено без розгляду через повторну неявку в судове засідання представника позивача.

Залишаючи позовну заяву без розгляду суд виходив з того, що належним чином повідомлений представник позивача повторно (двічі поспіль 31 липня 2015 року та 13 серпня 2015 року) не з`явився в судове засідання.

Однак, апеляційний суд з таким висновком не поголився і зазначив, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з ч. 5 ст. 74 ЦПК України судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається: юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Ч. 6 цієї статті передбачено, що особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Відповідно до наказу Державної судової адміністрації України від 31 травня 2013 року № 72 «Про реалізацію проекту щодо обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу» зі змінами, внесеними наказом Державної судової адміністрації України від 14 червня 2013 року № 81, 17 червня 2013 року у всіх місцевих та апеляційних судах загальної юрисдикції запроваджується порядок щодо обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу в частині надсилання судом учасникам судового процесу, які подали заяву на отриманні процесуальних документів в електронному вигляді, процесуальних документів на електронну адресу, паралельно з документами у паперовому вигляді.

Як видно з матеріалів справи 01 липня 2015 року представник ТОВ «Кредекс Фінанс» подав заяву на отримання процесуальних документів в електронному вигляді на електрону адресу 3379717255@mail.gov.ua. Проте, в матеріалах справи містяться довідки про доставку електронних листів: документу в електронному вигляді «про призначення до судового розгляду» одержувачу ТОВ «Кредекс Фінанс» на його електронну адресу 36799749@mail.gov.ua від 24 липня 2015 року та документу в електронному вигляді «повістка про виклик до суду в справі цивільній, адміністративній, про адміністративне правопорушення, інше» одержувачу ТОВ «Кредекс Фінанс» на його електронну адресу 36799749@mail.gov.ua від 31 липня 2015 року, тобто в довідках про доставку електронних листів вказані електронні адреси відмінні від тої, яка вказана в заявці про отримання процесуальних документів в електронному вигляді, даних про повідомлення ТОВ «Кредекс Фінанс» про час і місце судового розгляду у паперовому вигляді у справі немає, а відтак у суду першої інстанції не було підстав вважати позивача таким, що належним чином повідомлений про час і місце судового засідання.

У інших випадках апеляційні скарги залишалися без задоволення, а рішення Мурованокуриловецького районного суду – без змін

Разом з тим до апеляційного суду також було оскаржено одну ухвалу про відмову у відкритті провадження.

Так, по справі суддею відмовлено у відкритті провадження за заявою М. про встановлення факту його роботи акамуляторником на Барському автотранспортному підприємстві № 10552 з 05 січня 1979 року по 15 квітня 2006 року на підставі того, що зазначена заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. Суд апеляційної інстанції з цим не погодився і у своїй ухвалі зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Тобто зазначена норма закону визначає, що перелік фактів, що мають юридичне значення, і які можуть бути встановлені судом у порядку окремого провадження, наведений у частині першій, є невичерпаним. Таким чином, відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку, що заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. Ухвалу Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області скасовано, а матеріали заяви направлено до Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі відповідно до вимог ЦПК України.

4. Причини помилок, які допускали судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області при розгляді кримінальних проваджень.

Протягом 2015 року до апеляційного суду було оскаржено 8 рішень Мурованокуриловецького районного суду, винесених в порядку кримінального судочинства у 2015 році. З них:

Вироки – 7;

Ухвала слідчого судді – 1.

За результатами розгляду апеляційних скарг 2 вироки було змінено, 3 – скасовано. Ухвалу слідчого судді – також скасовано.

Так по справі за обвинуваченням К. у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 185 КК (головуюча суддя Коломійцева В.І.) останнього було засуджено до покарання у виді 4 років позбавлення волі. Стягнуто з К. на користь експертної установи 245,70 гривень. Апеляційний суд виключив з резолютивної частини вироку вказівку про стягнення з К. витрат в сумі 245,70 гривень на користь Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України у Вінницькій області та стягнуто з К. вказану суму на користь держави, оскільки відповідно до ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. В решті – вирок залишено без змін.

По справі за обвинуваченням Ц. у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України (головуюча суддя Коломійцева В.І.) було укладено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченим, за якою Ц. визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307 КК України та призначити йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості від 28 листопада 2014 року покарання із застосуванням ст. 69 КК України, у виді 5 (п’яти) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві особистої приватної власності.

На підставі ст. 75 КК України, звільнено Ц. від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку, тривалістю в три роки не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього, відповідно до ст.76 КК України, наступні обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

У зв’язку з прийняттям рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, конфіскацію майна не застосовувати.

Апеляційний суд виключив з резолютивної частини вироку вказівку про призначення Ц. за ч. 2 ст. 307 КК України додаткового покарання у виді конфіскації, оскільки виходячи з положень ст.ст. 75, 77 КК України і роз'яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», якщо додаткове покарання у виді конфіскації майна за санкцією статті (санкцією частини статті) є обов'язковим, то у разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням воно не застосовується, оскільки ст. 77 КК України передбачено вичерпний перелік додаткових покарань, що можуть бути призначені у такому випадку, серед яких конфіскація відсутня. у іншій частині – вирок залишено без змін.

По справі про обвинувачення К. у вчиненні злочинів передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України (головуючий суддя Добровольський В.В.), Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області вироком від 22 квітня 2015 року затвердив угоду про визнання винуватості, укладену 01 квітня 2015 року між старшим прокурором прокуратури Мурованокуриловецького району Вінницької області радником юстиції А. та К. Останню визнано винною у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України та призначено їй узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості від 01 квітня 2015 року покарання:

за ч. 2 ст. 191 КК України у вигляді позбавлення волі строком на один рік з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виборчим процесом строком на один рік;

за ч. 1 ст. 366 КК України – у вигляді обмеження волі строком на один рік з позбавленням права обіймати посади пов’язані з виборчим процесом строком на один рік.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання за сукупністю злочинів у вигляді одного року позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані виборчим процесом строком на один рік.

На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнено К. від відбування основного покарання у вигляді одного року позбавленні волі з випробовуванням, з призначенням однорічного іспитового строку, якщо вона протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї обов’язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання.

К. звільнено від відбування покарання, призначеного даним вироком, на підставі ст. 1 п. «г» Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08 квітня 2014 року.

Вирок оскаржено до апеляційного суду Вінницької області, який його скасував та призначив новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

Підставою для скасування стало те, що при укладенні угоди про визнання винуватості обвинуваченій не було забезпечено захисника, участь якого є обов’язковою при укладенні угоди у будь-якому випадку.

Після повернення кримінального провадження до Мурованокуриловецького районного суду суд відмовив у затвердженні угоди про визнання винуватості між старшим прокурором прокуратури Мурованокуриловецького району Вінницької області А. і підозрюваною К. від 01.04.2015 року.

Кримінальне провадження було повернуто прокурору для продовження досудового розслідування в загальному порядку.

По справі № 139/291/15-к про обвинувачення Ф. у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України (головуючий суддя Добровольський В.В.) суд ухвалив затвердити угоду від 07 квітня 2015 року про примирення, укладену між потерпілим П. та обвинуваченим Ф. у кримінальному проваджені за (ЄРДР №12015020230000061), по обвинуваченню Ф. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.185 КК України.

Визнано винуватим Ф. у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у виді двох років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 ч. 4 КК України до визначеного покарання частково приєднано покарання за вироком Мурованокуриловецького районного суду від 02.02.2015 року за правилами складання покарань передбачених п. «г» ч. 1 ст. 72 КК України – 80 годин громадських робіт переведено у 8 днів позбавлення волі та остаточне покарання визначено – 2 роки 4 дні позбавлення волі.

На підставі ст.ст. 75, 76 КК України Ф. звільнено від відбування покарання, якщо він протягом двох років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції, зазначивши, що вироком Мурованокуриловецького районного суду від 06.05.2015 року Ф. звільнено також і від покарання у виді громадських робіт, яке належало відбувати реально за вироком від 02.04.2015 року.

За таких обставин у кримінальному провадженні щодо Ф. неправильно застосовано кримінальний закон, а саме ст. 75 КК України. Звільненням Ф. від визначеного остаточного покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України з випробуванням та іспитовим строком фактично незаконно переглянуто вирок Мурованокуриловецького районного суду від 02.04.2015. За даним вироком Ф. призначалось покарання у виді громадських робіт, звільнення від відбування якого ст. 75 КК України не передбачено.

Таким чином, суд, розглядаючи угоду про примирення потерпілого П. та обвинуваченого Ф. мав відмовити у її затвердженні, оскільки узгоджене сторонами покарання не відповідає вимогам закону України про кримінальну відповідальність.

По іншій справі про обвинувачення А. у вчиненні злочинів передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України (головуюча суддя Коломійцева В.І.) судом допущено порушення при призначені обвинуваченій покарання.

Так, суд визнав А. винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України та призначив їй покарання:

- за ч.2 ст.191 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік 2 місяці з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виборчим процесом строком на 1 (один) рік 2 (два) місяці.

- за ч.1 ст.366 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виборчим процесом строком на 1 (один) рік.

Ухвалив, на підставі ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у вигляді одного року і двох місяців обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані виборчим процесом строком на один рік і два місяці. На підставі ст. 75 КК України, звільнити А. від відбування основного покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік і 2 (два) місяці, якщо вона протягом іспитового строку, тривалістю в один рік не вчинить нового злочину та виконає покладені на неї, відповідно до ст. 76 КК України, наступні обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Вирок переглядався в апеляційному порядку і був скасований оскільки, відповідно до ч. 3 ст. 61 КК України обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.

Як вбачається з матеріалів справи на час ухвалення даного вироку стосовно А. їй вже виповнилось 56 років, тобто вона є особою, яка досягла пенсійного віку, а тому суд першої інстанції, призначаючи їй покарання за ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та в порушення вимог ч. 3 ст. 61 КК України призначив засудженій покарання у виді обмеження волі, яке не могло бути їй призначене.

Таким чином, вирок Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 30 червня 2015 року стосовно А., в частині призначеного їй покарання, - скасовано. Визнати її винною за ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України та призначено їй покарання:

- за ч. 2 ст. 191 КК України у виді 1 (одного) року двох місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виборчим процесом, строком на 1 (один) рік два місяці;

- за ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції Закону № 3207-17 від 07.04.2011) у виді штрафу у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700 ( одна тисяча сімсот) гривень з позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виборчим процесом, строком на 1 (один) рік.

На підставі ст. 70 КК України, остаточно, призначено А. покарання, шляхом поглинання менш суворого покаранням більш суворим, у виді 1 (одного) року двох місяців позбавлення волі з позбавленням її права обіймати посади, пов'язані з виборчим процесом, строком на 1 (один) рік два місяці.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнено її від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 (один) рік, та, у відповідності до п.п.2,3 ч.1 ст.76 КК України, покладено на А. наступні обов’язки:

- не виїжджати за межи України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції;

- повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи.

В решті вирок суду першої інстанції - залишено без змін.

У 2015 році до апеляційного суду також було оскаржено одну ухвалу слідчого судді на скаргу Г. на бездіяльність слідчого. Зокрема, останній звернувся до Мурованокуриловецького районного суду зі скаргою на бездіяльність слідчого СВ Мурованокуриловецького РВ УМВС України у Вінницькій області Ш., що полягає у нездійсненні ряду процесуальних та слідчих дій у кримінальному провадженні №12015020230000015, внесеному до ЄРДР 18.01.2015 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України, за фактом вилучення у нього напередодні працівниками ВДАІ Мурованокуриловецького РВ УМВС України у Вінницькій області свідоцтва про реєстрацію належного йому автомобіля «Audi A6», яке має ознаки підробленого.

Слідчий суддя повернув скаргу з тих підстав, що Г. не є особою, яка має право на оскарження дій чи бездіяльності слідчого, вичерпний перелік яких наведений у п.1 ч.1 ст.303 КПК України.

Однак суд апеляційної інстанції з цим не погодився, зазначивши, що висновок слідчого судді про необхідність повернення скарги Г. не узгоджується з вимогами кримінального процесуального закону.

Так, зі скарги останнього вбачається, що реєстраційне посвідчення на автомобіль у нього вилучене працівниками ДАІ, отже, він є володільцем вилученого майна, що дає йому право відповідно до п.1 ст.1 ст.303 КПК України на оскарження дій чи бездіяльності слідчого з огляду на ч.7 ст.55 КПК України.

За таких обставин, враховуючи положення ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий суд, з метою доступу до правосуддя, ухвалу слідчого судді скасовано, а у судовому провадженні за скаргою Г. призначено новий судовий розгляд.

Протягом 2015 року до апеляційного суду Вінницької області оскаржена одна постанова Мурованокуриловецького районного суду у справі про адміністративні правопорушення.

За результатами розгляду даної справи апеляційний суд прийняв рішення про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Висновки

Узагальненням причин помилок, які допускали судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області при розгляді справ у 2015 році, обговорити на зборах суддів.

Голова Мурованокуриловецького

районного суду Вінницької області В.В. Добровольський

Узагальнення причин помилок, які допускали судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області при розгляді справ за 2015 рік