Аналіз застосування Мурованокуриловецьким районним судом такого виду кримінального покарання, як штраф у 2015 році

                                                                                              А н а л і з

застосування Мурованокуриловецьким районним судом  такого виду кримінального покарання, як штраф у 2015 році

Вступ

Для проведення узагальнення використовувалась обліково - статистична звітність Мурованокуриловецького районного суду за 2015 рік, обліково - статистичні картки на кримінальні провадження, кримінальні провадження, Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України.

Загальні засади призначення кримінального покарання у виді штрафу визначаються кримінальним законодавством України, зокрема ст. 53 КК України. Штраф становить собою міру кримінального покарання, що полягає у стягненні із засудженого в дохід держави певної суми грошей.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 53 КК штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині цього Кодексу.

Штраф як міра покарання встановлюється законом за здійснення менш небезпечних злочинів проти власності, проти особистості, господарських і деяких інших видів злочинів, вчинених, як правило, з корисливих мотивів чи при завданні майнових збитків.

Штраф є найбільш поширеним у санкціях статей Особливої частини КК України покарання, що зумовлює часте його застосування. (Закон України від 15 листопада 2011 року № 4025-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності»)

Отже, штраф є видом покарання, який передбачає обмеження майнових прав засудженого.

 Питання, пов’язані з правильним призначенням та виконанням такого виду покарання, як штраф, є актуальними в судовій практиці.

Аналіз статистичних даних та розгляду справ 

 У 2015 році  Мурованокуриловецьким районним судом було застосовано штраф як основний вид покарання до 10 осіб. Питома вага осіб, до яких застосовано штраф як основний вид покарання, від кількості осіб, щодо яких суд постановив обвинувальний вирок, становить 20,4 %. Як додатковий вид покарання судом штраф  не застосовувався.

У 2014 році суд застосував штраф як основний вид покарання до 12 осіб, їх питома вага від кількості осіб, щодо яких постановлено обвинувальні вироки, становить 27, 2 %. Як додатковий вид покарання судам штраф не  застосовано.

У 2013 році суд застосував штраф як основний вид покарання до 8 осіб, їх питома вага від кількості осіб, щодо яких постановлено обвинувальні вироки, становить 13,8 %. Як додатковий вид покарання судам штраф не  застосовано.

У 2012 році  за вироками, що набрали законної сили, судом застосовано штраф як основний вид покарання до 15 осіб, їх питома вага від кількості осіб, щодо яких постановлено обвинувальні вироки, становить 14,4 %, як додатковий – 1 особі.

Найчастіше застосовувався штраф: за злочини проти власності (185 КК- крадіжка) – до 4 осіб;

-  за злочини проти життя та здоров’я особи (ст.125 КК України)  відносно 3 осіб;

- відносно 1 особи за ст.191 ч.1 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння  ним шляхом  зловживання службовим становищем);

- відносно 2 осіб за ст. 309  ч. 2  КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення  чи пересилання  наркотичних засобів, психотропних  речовин або їх аналогів без мети збуту).

Загальні засади призначення покарання спрямовані на забезпечення індивідуалізації, гуманності і справедливості покарання. Вони є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок і межі діяльності суду в призначенні покарання.

Відповідно до ст. 50 КК України загальними цілями кримінального покарання є виправлення засуджених та запобігання вчиненню ними нових злочинів. Штраф може сприяти досягненню цих цілей лише тоді, коли кримінальне покарання у виді штрафу буде для засудженого важким, але у той же час реальним щодо виконання на практиці (тобто штраф має бути таким, щоб засуджений міг його сплатити). Тому невиправданим у КК України є такі розміри штрафів, які реально можуть бути сплачені лише найзаможнішими громадянами країни.

Отже, межі покарання у виді штрафу мають бути чітко окресленими.

Заслуговує на увагу положення КК Польщі, де штраф не призначається, якщо доходи винного, його майновий стан або можливості заробітку безапеляційно доводять, що винний штрафу не сплатить і його неможливо буде стягнути у примусовому порядку.

Пленум Верховного Суду України у п. 2 Постанови від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз’яснює, що, призначаючи покарання у виді штрафу або виправних робіт і визначаючи розмір та строки відповідного покарання, суди мають враховувати майновий стан підсудного, наявність на його утриманні неповнолітніх дітей, батьків похилого віку і т.д.

Розмір  штрафу встановлюється залежно від тяжкості вчиненого злочину з урахуванням майнового стану особи. Сума штрафу обчислюється виходячи з офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Майновий стан винного є поняттям оціночним, оскільки в КК України не визначений його зміст. Для оцінки майнового стану винного судом враховується розмір заробітної плати, пенсії або стипендії винного; грошових доходів від його підприємницької та іншої законної діяльності; доходів у вигляді відсотків за банківськими вкладами; доходів від цінних паперів; доходів від земельної ділянки; нерухомого та іншого майна, а також береться до уваги наявність на утриманні непрацездатних осіб.

Особливістю такого виду покарання, як штраф, є те, що його розмір установлюється у певній кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Так, призначаючи  покарання П.,  визнаному винним в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, призначено  покарання у виді штрафу в розмірі 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1360  гривень. Суд, обираючи покарання, врахував всі обставини справи в їх сукупності, ставлення обвинуваченого П. до вчиненого, думку потерпілого, який просив суворо покарати обвинуваченого, майновий стан обвинуваченого, працюючого приватним підприємцем, на утриманні якого знаходиться двоє неповнолітніх дітей (головуюча Коломійцеві В.І.).

Інший приклад.  24 грудня 2015 року   визнано винною Н.  за ст.185 ч. 1 КК України (головуюча суддя Коломійцева В.І.) та призначено  покарання у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 гривень.  Суд врахувавши всі обставини справи в їх сукупності, ставлення обвинуваченої до вчиненого, її каяття, вчинення злочину вперше, активне сприяння розкриттю злочину, думку потерпілої, переконаний, що саме покарання у виді максимального штрафу у межах санкції частини статті, за якою кваліфіковано її діяння буде необхідним та достатнім і досягне мети не лише кари Н. за вчинене, а й буде слугувати для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів як засудженою так і іншими особами.

Мінімальний розмір штрафу, призначеного за скоєний злочин, у тому числі із застосуванням ст. 69 КК України, не може бути нижчим тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Так, обираючи покарання обвинуваченій  Л. (головуючий суддя Добровольський В.В.)   14 квітня  2015 року  суд врахував ступінь суспільної небезпеки вчиненого нею злочину, який відносить до злочинів невеликої тяжкості; особу винної, яка за місцем проживання характеризуються позитивно, має на утриманні двох малолітніх дітей. За місцем роботи характеризується негативно, як така, що поводить себе зухвало, обов’язки виконує недобросовісно.  При таких обставинах, суд прийшов до висновку про можливість призначення найменш тяжкого покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 125 КК України у виді штрафу, а його розмір визначено як мінімальний, передбачений кримінальним законом в сумі  510 грн.

Якщо санкція статті (санкція частини статті) не передбачає основного покарання у виді штрафу, він може бути призначений лише в порядку переходу до більш м’якого виду покарання за наявності підстав, передбачених ст. 69 КК України. У цьому разі штраф призначається в розмірах, визначених ч. 2 ст. 53 КК, - від 30 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Так, 30 вересня 2014 року по кримінальному провадженню (головуюча суддя Тучинська Н.В.),  відносно  М., М. за ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 69 КК України призначено покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 850 гривень. Обираючи покарання обвинуваченим, суд враховав ступінь суспільної небезпеки вчиненого ними злочину, який відноситься до злочинів середньої тяжкості; особу винних, які  за місцем тимчасового проживання характеризуються як такі що  не порушують громадський порядок; обставини, що пом`якшують покарання, зокрема, щире каяття  у скоєному злочині та  активне сприяння розкриттю злочину, вчинення злочину вперше. Крім того, як пом’якшуючу  покарання обставину суд врахував вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних обставин та обстановки, що склалася в країні (тимчасово переїхали з території, де поводиться анти терористична операція). Зокрема, як слідує з пояснень обвинуваченого М., його син – обвинувачений М. отримав інвалідність, пересувається на милицях, погано розмовляє і потребує постійного лікування, яке не може отримати в місці тимчасового проживання через відсутність медичних документів. До обставини, що пом’якшує покарання обвинуваченим, суд також відносить наявність у них інвалідності.

До обставин, що обтяжують покарання обвинуваченим, досудовим слідством  віднесено вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб. Суд виключає цю обставину з об’єму обвинувачення, виходячи з наступного: Досудовим слідством обвинуваченим повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 309 КК України в незаконному виготовленні та  зберіганні без мети збуту наркотичних засобів, вчинених за попередньою змовою групою осіб. Обвинувачені визнали себе винними в скоєнні такого злочину, а вироком і суд прийшов до висновку про вірність кваліфікації дій обвинувачених. Відповідно до ч. 4 ст. 67 КК України, якщо  будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини Кримінального кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначення покарання як таку, що його обтяжує.

Судді  Мурованокуриловецького районного суду, призначаючи покарання у виді штрафу, в резолютивній частині вироку зазначають його в кількості неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а потім у грошовій сумі, здійснивши перерахування розміру в гривнях, виходячи з вимог закону щодо визначення суми одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

      По трьох  кримінальних провадженнях, кваліфікованих за  ст. 185 ч.1 КК України,  як таємне викрадення чужого майна (крадіжка),  обране мінімальне покарання визначене санкцією   статті у вигляді штрафу.

Так, по двох справах (головуюча суддя Тучинська Н.В.) та одній               (головуюча суддя Коломійцева В.І.) про обвинувачення   П., П.,   Ф. визнано винними  за ч. 1  ст. 185 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.

Штраф  може застосовуватися як основне або додаткове покарання.

Як додаткова міра покарання штраф призначається тільки тоді, коли він передбачений санкцією статті закону, за якою підсудний визнаний винним, а також при застосуванні додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (ст. 77 КК України). Штраф як додаткове покарання виконується самостійно (ч. 3, 4 ст. 72).

Протягом 2015 року судом не застосовувався штраф як додаткове покарання у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (ст. 75, 77), а також не застосовувався штраф як основне покарання при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82, 83 КК України) та при звільненні від покарання на підставі закону України про амністію (ст. 85 КК України).

Виконання покарання у вигляді штрафу

Підставою виконання штрафу є вирок суду, що набрав законної сили. Вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніше трьох діб з дня набрання ним законної сили.

 Суд пропонує засудженому добровільно сплатити суму штрафу в місячний строк та повідомити про сплату штрафу шляхом представлення підтверджуючого документа. Якщо в установлений строк штраф не сплачено, то протягом трьох діб із дня закінчення строку для добровільної сплати штрафу видається виконавчий лист, який надсилається до органу державної податкової служби за місцезнаходженням майна засудженого, про примусове стягнення штрафу для подальшого пред'явлення виконавчого листа до органу державної виконавчої служби (п. 29.14  Інструкція з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ). По трьох кримінальних провадженнях  направлені  виконавчі листи  для примусового стягнення штрафу.

Відповідно до ст. 26 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджений до основного покарання у виді штрафу зобов'язаний сплатити штраф у місячний термін після набрання вироком суду законної сили та повідомити про це суд. У разі несплати  засудженим призначеного як основне покарання штрафу, суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді  відповідно до закону. Заміна основного покарання штрафу  на  інше покарання у 2015 році  не застосовувалася.

Закон визначає, що суд може призначити штраф із розстрочкою з урахуванням майнового стану особи. Відповідно до ч. 4 ст. 53 КК з урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до 1 року, тобто максимальний термін, на який може бути розстрочена виплата штрафу, законодавцем встановлюється в 1 рік.

Судова практика показує, що розстрочку зі сплати штрафу необхідно збільшити до реального терміну, або взагалі не обмежувати законодавчо, а визначати судом з урахуванням реальних можливостей винної особи стосовно сплати штрафу.

Оскільки законом передбачено, що суд може призначати штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до 1 року, то суд обов’язково має вказати розмір штрафу, а також певні частини, якими він буде виплачуватися і протягом якого строку.

Так, по кримінальному провадженню ( головуючий суддя Добровольський В.В.) обвинувачену В.   визнано винною за ч. 1 ст. 191 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 510 гривень. На підставі частини четвертої статті 53 КК України виплату штрафу розстрочено на 10 місяців рівними частинами по 51 грн. щомісячно. Призначаючи покарання обвинуваченій Вінтоняк І.Б. суд врахував тяжкість вчиненого злочину, особу винної, обставини, що пом’якшують покарання: позитивну характеристику,  першу судимість, на утриманні  знаходиться троє неповнолітніх дітей. В справі  наявні документи про майновий стан засудженої  і її можливість сплатити такий штраф. Таким чином, суд призначив штраф із розстрочкою з урахуванням майнового стану засудженої.

Загальна сума штрафу, застосована судом як міра покарання відносно 10 осіб становить 9180 гривень, з якої в добровільному порядку сплачено 3120 гривень.

Висновки та пропозиції

Підсумовуючи викладене, слід зробити висновок, що таке майнове покарання, як штраф, є досить ефективним засобом впливу на осіб, які вчинили певні злочини насамперед у сфері господарської діяльності. Але забезпечення належної його ефективності можливе лише за умови розумного і домірного застосування обмежень майнових прав осіб, коли, з одного боку, ці обмеження є відчутними для засудженого і здатні здійснити попереджувальний вплив на його поведінку і поведінку інших осіб, з іншого – не ставлять винну  особу в ситуацію неможливості з об’єктивних причин виконати призначене йому покарання.

Керівник апарату Мурованокуриловецького

районного суду                                                        Людмила Козак