Узагальнення судової практики розгляду Мурованокуриловецьким районним судом Вінницької області цивільних справ про спори, що виникають із сімейних правовідносин за 2015 рік

 Узагальнення

 судової практики розгляду Мурованокуриловецьким районним судом

Вінницької області цивільних справ про спори, що виникають із сімейних правовідносин за 2015 рік 

Вступ 

Загальна декларація прав людини проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року у частині третій статті 16, Міжнародний пакт про громадські та  політичні права у статті 23, Міжнародний пакт  про економічні, соціальні та культурні права 1966 року у статті 10 називають сім’ю  природним та основним  осередком суспільства. Її складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.3 ст. 51 Конституції України, ч.1 ст. 5 СК України держава бере на себе обов’язок щодо охорони сім’ї, дитинства, материнства та батьківства, а також створення умов для зміцнення сім’ї. Це головне загальне положення, яке стосується сім’ї, визначає її значення в суспільстві та ставлення до неї держави. Держава здійснює по відношенню до сім’ї державну політику, яка є складовою соціальної політики України. Її мета  полягає у забезпеченні сприятливих умов для всебічного розвитку сім’ї та її членів, найповнішої реалізації сім’єю своїх функцій і поліпшення її життєвого рівня, підвищення ролі сім’ї  як основи суспільства.

Саме на суди покладається забезпечення можливості збереження сім’ї, недопущення порушення права дитини на утримання після розірвання шлюбу, забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток.

До спорів, що виникають із сімейних правовідносин належать: розірвання шлюбу,

стягнення аліментів,  встановлення батьківства або материнства, позбавлення батьківських прав, поділ майна подружжя.

Протягом 2015 року до Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області надійшло 146 цивільних справ відносно спорів, що виникають з сімейних правовідносин (залишок на початок звітного періоду 7 справ). Усього розглянуто 142 справи, по 120 справах позов було задоволено, по 17 – було залишено без розгляду за заявою позивача, у 5 справах було закрито провадження, по 31 справі було винесено заочне рішення в порядку встановленому статтею 224 ЦПК України. На кінець звітного періоду 11 справ перебувало у залишку.

За аналогічний період  2014 року надійшло 156 цивільних справ відносно спорів, що виникають з сімейних правовідносин (залишок на початок звітного періоду 7 справ). Усього розглянуто 156 справи, по 133 справах позов було задоволено, по 20 – було залишено без розгляду за заявою позивача, у 1 справі було закрито провадження, по 39 справах було винесено заочне рішення в порядку встановленому статтею 224 ЦПК України.

1.     Спори про розірвання шлюбу 

Переважна кількість справ, що виникають із сімейних правовідносин є справи про

розірвання шлюбу.  Питома вага даної категорії від загальної кількості спорів, що виникають із сімейних правовідносин становить 56,1 %.

До Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області надійшло 82 цивільних справи  позовного провадження про розірвання шлюбу (залишок на початок звітного періоду 6 справ). Розглянуто 82 справи, по 69 справах позов було задоволено, по 11 – було залишено без розгляду за заявою позивача, у 2 справах - закрито провадження, по 17 справах було винесено заочне рішення в порядку встановленому статтею 224 ЦПК України. На кінець звітного періоду  залишок  нерозглянутих справ становить 6 справ.

У 2014 році надійшло 96 цивільних справи  позовного провадження про розірвання шлюбу (залишок на початок звітного періоду 3 справи). Розглянуто 93 справи, по 77 справах позов задоволено, по 16 –залишено без розгляду за заявою позивача, по 20 справах було винесено заочне рішення в порядку встановленому статтею 224 ЦПК України.

Основними причинами розірвання шлюбу сторони вказували: непорозуміння, різні характери та погляди на життя; зловживання алкоголем з боку відповідача, сварки і бійки на ґрунті пияцтва та інші.

В п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" зазначається, що судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей.

Суд при розгляді справ зазначеної категорії використовує надану йому законом можливість відкласти чи зупинити розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей, у межах встановленого ч. 5 ст. 191 ЦПК шестимісячного строку за обґрунтованим клопотанням подружжя чи одного з них.

Відповідно до ст. 111 Сімейного кодексу України Мурованокуриловецький районний суд тричі  вживав заходів щодо примирення подружжя.

Надаючи строк для примирення,  суд  повно та всебічно з'ясовував фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховував наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечив участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін і приходив до висновку що вжиття заходів до примирення подружжя буде не виключно формальною дією, а дійсно допоможе зберегти сім'ю.

Так, при розгляді цивільної  справи за позовом Г. до Г. про розірвання шлюбу  було надано подружжю строк для примирення терміном 2 місяці. По всіх справах, по яких надавався строк для примирення, провадження по справі   закрито через примирення сторін.

Рішення суду у справах про розірвання шлюбу відповідають вимогам ст. 215 ЦПК України. У них зазначено дату і місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім’ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог.

Проголошена Конституцією України охорона сім’ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім’ї стали неможливими.

2. Спори про стягнення аліментів 

У Принципi 6 Декларацiї прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного i гармонiйного розвитку її особистостi потребує любовi i розумiння. Вона повинна, коли це можливо, рости пiд опiкою i вiдповiдальнiстю своїх батькiв i в усякому випадку в атмосферi любовi i моральної та матерiальної забезпеченості.

В статті 180 Сімейного кодексу України визначений обов’язок  батьків  утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Обов’язок  утримувати дитину є рівною мірою обов’язком  як матері, так і батька.

 Аліменти  можуть  сплачуватися добровільно та в примусовому порядку  за рішенням суду. Найпоширенішим є утримання батьками неповнолітніх і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги.

В провадженні Мурованокуриловецького районного суду  у 2015 році перебувала 51 цивільна справа про стягнення аліментів, з них 49 було розглянуто, із задоволенням позову 44 справи, залишено без розгляду 4 справи. Станом на кінець звітного періоду 3 справи перебуває у залишку.

В 2014 році перебувало 48 цивільних справ про стягнення аліментів, з них 47 було розглянуто, із задоволенням позову 46 справи, залишено без розгляду 1 справу.

Переважна кількість позовів подається на стягнення аліментів на утримання однієї неповнолітньої дитини у розмірі ¼ від всіх видів заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно.

   Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров’я та матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, а також інші обставини що мають істотне значення.

    Відповідно до  ч. 1 ст. 199 Сімейного кодексу України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

При  визначенні суми матеріальної допомоги  враховується вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.

Судом розглянуто  4 справи  про стягнення аліментів на  утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання.

Так, по справі  № 139/573/15-ц за позовом Л. до Л. про стягнення аліментів на  утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання (головуюча Тучинська Н.В.) задоволено позов. Положеннями ст. 200 СК України передбачена можливість визначення розміру аліментів як у твердій грошовій сумі, так і в частці від заробітку (доходу), тому ініціатива вибору способу визначення розміру аліментів належить позивачу. Враховуючи пояснення  позивача про те, що Л. має нерегулярний дохід, при визначенні способу стягнення аліментів суд відповідно до ст. 184 СК України, погодився з заявленими вимогами позивача про визначення аліментів у твердій грошовій сумі. На підставі ст. 182 СК України судом враховано  матеріальне становище відповідача, який, зі слів позивача, є платником аліментів на утримання їх спільної малолітньої дочки, має можливість заробити кошти, хоча й має мінливий та нерегулярний дохід,  а також врахував матеріальний та сімейний стан позивача, яка має на утриманні, крім повнолітньої дочки, що продовжує навчання, ще двоє малолітніх дітей, тому суд визначив розмір аліментів у  сумі 500 гривень щомісячно. 

Ураховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7  ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити  з як найкращого забезпечення інтересів дітей.

Відповідності до ст.185 Сімейного кодексу України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Таким чином, участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов'язком батька (матері) незалежно від сплати ним (нею) аліментів, і закон не передбачає можливості повного звільнення особи від участі в таких витратах.

Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, наприклад, про витрати  на навчання дитини у платному навчальному закладі.

Так, задоволено позов Д. до  Д.  про стягнення додаткових  витрат на  утримання неповнолітньої  дитини під  час навчання (головуюча Тучинська Н.В.) Судом  встановлено та підтверджено  квитанціями  про оплату  за  навчання Анастасії позивачем протягом 2012-2015 років понесені витрати на навчання дочки в  сумі 31 500 гривень.

Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Позивач ствердила, що дочка Анастасія має здібності  та  цікавиться  медичною справою. З метою подальшого удосконалення та розвитку, вона вступила на навчання в коледж, у зв'язку з чим  позивач несе додаткові витрати.

Відповідно до положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Додаткові витрати є фактично зазначеними або передбачуваними витратами, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. Відповідач не довів своєї участі в оплаті навчання дочки,  тому відповідно до вимог Сімейного кодексу України, сторони порівну повинні нести ці витрати. Стягненню з Д. підлягають витрати в сумі 15750 гривень (31500 грн. : 2). за навчання  Д. у Могилів-Подільському медичному  коледжі за 2012 – 2015 роки.

 Відповідно до ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду чи домовленості між батьками, може бути в результаті зменшений чи збільшений за рішенням суду за позовом платника або отримувача аліментів у випадку зміни матеріального чи сімейного положення, погіршення чи поліпшення стану здоров'я будь-кого із них.

 Судом розглянуто 5 справ про зміну розміру стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

Так,  по справі № 139/22/15- ц позовом Л. до Л. про зміну розміру стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей   змінено розмір аліментів на утримання дочок в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, до досягнення дочками повноліття.             

За рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 12 червня 2013 року з  відповідача на її користь стягуються аліменти на утримання неповнолітніх дочок: Діани  та Роксолани в твердій грошовій сумі по 300 грн. щомісячно до досягнення старшою дитиною повноліття. На даний час їхні діти подорослішали, потребують великих витрат на навчання, розвиток додаткових здібностей, а також в зв’язку з погіршенням її матеріального стану. Відповідач фізично здоровий, інших утриманців не має, офіційно працює, тому матеріальне становище у нього задовільне.

Позовні заяви про стягнення аліментів відповідали вимогам чинного законодавства, до них додавались необхідні документи. У деяких справах інформація про місце перебування та роботи зазначалась зі слів позивача, оскільки відповідач знаходився на заробітках або працював у приватних підприємців без належного оформлення.

Справи про стягнення аліментів розглядалися у строки, встановлені законодавством.

              3. Спори про поділ майна подружжя

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

         Відповідно до ст.60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

           Згідно ст.  69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

В 2015 році до суду надійшло 3 справи про поділ майна подружжя. За аналогічний період 2014 року – 1 справа.

Відповідно до ст. 114 ЦПК України, всі позови заявлені за місцем знаходження майна.

Позовні заяви складені у відповідності зі ст. 119 ЦПК України, до заяв надані необхідні документи, судовий збір по всіх справах сплачено на підставах і в порядку встановленим Законом України «Про судовий збір».

          Одна справа за позовом М. до М. про визнання права спільної сумісної власності подружжя та поділ спільного майна подружжя ( головуюча суддя ТучинськаН.В.) залишена без розгляду, у зв'язку з подачею позивачем заяви про залишення позову без розгляду, в порядку п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.  З матеріалів справи слідує, що сторони з  травня 1980 року перебували  у зареєстрованому  шлюбі. У 2014 році   між М. та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту), предметом  якого була  сума  коштів у  доларах США. Рішення  про укладення зазначеного договору  сторони приймали спільно. З  січня 2015 року подружжя без припинення шлюбу припинило подружні стосунки. Після  фактичного припинення шлюбних стосунків відповідач одноосібно розпоряджався зазначеними коштами та  відсотками. Оскільки сторони  не  домовилися про порядок поділу депозиту, позивач звернулася до суду з позовом і просила стягнути з відповідача половину строкового банківського вкладу.    В судовому засіданні відповідач  визнав, що  депозитний вклад є спільним майном подружжя та одночасно заявив, що ці гроші він склав із заробітків на випадок смерті матері, а тому вважає, що вони не повинні ні ділитися, ні зніматися з депозиту до кінця терміну його дії. Після заслуховування пояснень сторін, позивач подала суду заяву про залишення позову без розгляду. Відповідач підтримав таке клопотання позивача

          Відповідно до ст.175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.

       Так,  по цивільній справі за позовом М. до М. про визнання об’єктами права спільної сумісної власності житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, квартири та визначення в них часток кожного з подружжя, за зустрічним позовом М. до М. про визнання права особистої власності на майно  ( головуюча суддя Коломійцева В.І.) визнано мирову угоду, згідно якої:

за М. визнається  право приватної власності в цілому на житловий будинок, розташований за Адресою;

           за М. визнається право власності в цілому на житлову квартиру, що знаходиться за Адресою.

 Сторони домовились, що М. зобов’язується виключно за нотаріально посвідченою згодою М. продати житлову квартиру, за ціною не нижче погодженої сторонами вартості або за меншою ціною, визначеною за взаємною згодою сторін та в день укладання договору купівлі-продажу сплатити М. одну другу частку її вартості, за вирахуванням сплачених за посвідчення договору купівлі-продажу послуг нотаріуса, обов’язкових податків та зборів, а також одну другу вартості житлового будинку, що розташований за Адресою, вартість якого погоджена сторонами.

М. доручає М. здійснювати пошук покупця на житлову квартиру, та її демонстрацію потенційним покупцям за умови його повної матеріальної відповідальності за її збереження та предметів домашнього вжитку, що знаходяться у ній, а також зобов’язується не чинити перешкод М. у користуванні квартирою до її відчуження.  

        До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснював сторонам наслідки такого рішення, перевіряв, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.  При укладенні сторонами мирової угоди суд постановив ухвалу про закриття провадження у справі та  визнання мирової угоди.

      При поділі кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному майні. З цього слідує, що необхідною умовою здійснення поділу є попереднє визначення часток за домовленістю співвласників або в судовому порядку. Якщо майно не може бути поділено між співвласниками у натурі пропорційно до розмірів їхніх часток, особа, яка отримала майно, вартість якого є меншою, ніж вартість частки у спільному майні, має право на компенсацію недоодержаного. Можлива і ситуація, при якій один або кілька з учасників спільної сумісної власності при поділі взагалі не отримують майно у натурі, а мають взамін цього право на грошову або іншу матеріальну компенсацію, розмір та форма якої визначається судом.    

   Так, судом  розглянуто цивільну справу  за позовом Р. до Р.  про визнання права спільної сумісної власності подружжя та поділ спільного майна подружжя ( головуючий суддя Добрвольський В.В.) із  визнанням мирової угоди, згідно якої :

      позивач Р., зобов’язалася сплатити кошти, як компенсацію вартості житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами в  Адреса, що належить відповідачу Р. на підставі свідоцтва про право власності.

       відповідач Р. погодився на передачу належного йому житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами в  Адреса, у власність Р. за рахунок грошової компенсації.

       Сторони дійшли згоди, що проведення реєстрації права власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами в Адреса, який належить Р., за позивачем Р. можливе після сплати нею компенсаційних коштів в повному обсязі.

Порушень строків розгляду даних справ не було.

В апеляційному порядку дані справи не оскаржувалися.

Скарг та заяв в суд по справах про поділ майна подружжя не надходило

4. Спори про позбавлення батьківських прав 

Стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року, вказує, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї з народження.

Утім в Україні існує сумна статистика, яка свідчить проте, що дуже багато дітей позбавленні такого права через різні обставини: небажання або не можливість здійснювати обов’язки по утриманню та вихованню дітей батьками дитини, їх пияцтво та аморальна поведінка. В результаті постає питання про позбавлення їх батьківських прав, або відібрання дітей від батьків.

Справи про позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 109 ЦПК України розглядаються судами за місцем проживання відповідача, яке визначається відповідно до ст. 29 ЦК України.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. Такий захід може застосовуватися тільки за рішенням суду. Конституція України гарантує дітям усі права, необхідні для їхнього розвитку і життя.

Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з іншого – заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов’язки стосовно дитини. Частиною 1 ст.164 СК України встановлено вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав.

Зокрема, мати, батько можуть бути позбавленні батьківських прав, якщо вони:

не забрали дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування;

ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;

жорстоко поводяться з дитиною;

є хронічними алкоголіками або наркоманами;

вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

В провадженні Мурованокуриловецького районного суду в  2015 році перебувало 7 справ зазначеної категорії,  які  розглянуті із задоволенням позову. По 2 справах винесено заочне рішення. За аналогічний період 2014 року перебувало 8 справ про позбавлення батьківських прав,  з яких 7 із задоволенням позову, 1 – передано в інший суд. По 2 справах винесено заочне рішення.

При розгляді справ даної категорії суд чітко дотримувався вимог Конституції України та законів України інших нормативно правових актів.

При розгляді справ про позбавлення батьківських прав до участі в судовому засіданні згідно із ч 4. ст. 19 СК України та Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» обов’язково залучається орган опіки та піклування. Відповідно до положень ст.19 СК України орган опіки та піклування подавав до суду письмовий висновок щодо вирішення спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Так, по справі  за позовом служби у справах дітей Мурованокуриловецької районної державної адміністрації в інтересах малолітніх дітей К., К. до К. про позбавлення батьківських прав (головуючий Добровольський В.В.). Відповідач не належно виконував свої батьківські обов’язки, не займався вихованням та утриманням  малолітніх дітей, не піклувався про їх фізичний та духовний розвиток, не цікавився їх навчанням, підготовкою до самостійного життя, не забезпечував необхідного харчування, медичного догляду, лікування,  не виявляв інтересу до їх внутрішнього світу, не створював  умов  для  отримання ними освіти, часто зловживав спиртними напоями та вчиняв  насильство відносно них. Рішенням  Мурованокуриловецького районного суду  Вінницької  області  від  18 грудня  2013 року, яке набуло чинності  31 грудня 2013 року, С., яка є матір’ю малолітніх дітей   Д. та А.,  відповідно до свідоцтв про народження, повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, позбавлено батьківських  прав. Діти перебували у Комунальному закладі «Вінницький  обласний  центр соціально-психологічної реабілітації дітей». За весь час знаходження дітей у закладі батько жодного разу їх не  відвідав, не телефонував та не цікавився  долею дітей. У будинку, де проживав останній, антисанітарія, брудно, неохайно,  важке повітря, брудні доріжки та постільна  білизна, речі розкидані  по  будинку, небілені  стіни, на столі залишки зіпсованої їжі, стеля та стіни в сажі. По даній справі були  допитані представники комісії з питань захисту прав дітей при Мурованокуриловецькій районній державній адміністрації та опікунської ради при виконавчому комітеті Обухівської сільської ради.

Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК  особа, позбавлена батьківських  прав,  не  звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.  Одночасно з позбавленням батьківських прав  суд  може  на вимогу  позивача  або  з  власної  ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.     

Так, суд розглянувши цивільну справу за  позовом  Б. до Д., треті особи: опікунська рада при виконавчому комітеті Попелюхівської сільської ради, орган опіки і піклування Мурованокуриловецької районної державної адміністрації про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів (головуюча суддя Коломійцева В.І.), позбавив останнього батьківських прав та стягнув аліменти на утримання  та лікування хворої  дочки у розмірі 1/4 від його доходу, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення нею повноліття. Оскільки  відповідач своїх обов’язків виховувати та утримувати дочку до досягнення нею повноліття свідомо не виконував та не здійснював жодних дій, спрямованих на їх виконання. Зокрема, з дочкою не спілкувався, не брав участі у її вихованні та утриманні,  не цікавився її розвитком, станом здоров’я, не дбав про її інтереси. Дочка має вроджену ваду розвитку сечо-видільної системи, а тому потребує постійного лікування, однак це зовсім не цікавило відповідача. Останній  самоусунувся від виконання батьківських обов’язків, подавши відповідну заяву.

По іншій справі за позовом Ч. до  Я. про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів (головуюча суддя Тучинська Н.В.) Відповідач протягом тривалості подружнього життя був на утриманні позивача, а останнім часом почав пиячити, ображати її та сина. Біля п’яти років назад припинивши подружні стосунки, позивач самостійно займається вихованням та утриманням сина. Батько за цей час жодного разу не поцікавився ні самим сином, ні його матеріальним станом. Останній не створив  умов для проживання, навчання, розвитку неповнолітнього, самоусунувся від виконання батьківських обов’язків. Позов задоволено по даній справі.

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров’я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор , а також сама дитина, яка досягла віку 14 років.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини (п.2 ч.1 ст.164 СК України). Батьківських прав, як не дивно, позбавляються  і матері, які народили дитину.  Так, задоволено позов служби у справах дітей Мурованокуриловецької районної державної адміністрації в інтересах К., К. до К. про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів (головуючий суддя Добровольський В.В.), оскільки відповідачка не піклується про фізичний і духовний розвиток своїх дітей, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, не спілкується з дітьми взагалі, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу. На утримання дітей  стягнуто аліменти в розмірі 1/3 частини її заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення старшою дитиною повноліття. Аліменти будуть  перераховуватися на особистий рахунок дітей, який відкритий у філії - Вінницьке Обласне управління АТ «Державний Ощадний банк України» .

Ухилення від  виконання юридичного обов’язку - завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість  виконати його, але не вчиняє відповідних дій. Батько вважається таким, що  ухиляється від обов’язку по вихованню  дитини, якщо він ні усно, ні письмово не спілкується з нею, не проявляє  до неї найменшої батьківської турботи, хоча має таку можливість. Зокрема, по справі за позовом Мурованокуриловецької загальноосвітньої санаторної школи-інтернат І-ІІІ ступенів для дітей із захворюванням серцево-судинної системи в інтересах неповнолітньої Б. до Б. про позбавлення батьківських прав (головуючий суддя Добровольський В.В.). З пояснень   представника позивача, неповнолітньої Б. слідує, що дитина навчається у Мурованокуриловецькій школі – інтернат з 2014 року та перебуває на частковому утриманні школи. Її батько після смерті матері став проживати з іншою жінкою. Він не цікавиться донькою, не приймає участі у її вихованні, матеріально не забезпечує, не піклується про її здоров'я.  Б. під час канікул  та на вихідні дні проживає у с. Снітків з бабусею.

5. Справи, що виникають із сімейних правовідносин і  розглядаються в порядку окремого провадження

Загальна декларація прав людини у частині першій статті 16 проголосила право чоловіка і жінки, які досягли повноліття, одружуватися і засновувати сім'ю. Відповідно до статті 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, за чоловіками та жінками, які досягли шлюбного віку, визнається право на одруження і право засновувати сім'ю. Право на шлюб чоловіка і жінки, які досягли шлюбного віку, закріплено у статті 12 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Досягнення шлюбного віку є юридичним фактом, який породжує у особи право на шлюб. Однак це право може бути реалізоване лише при волевиявленні двох осіб – жінки та чоловіка. У статті 23 Сімейного кодексу змінено формулювання підстави для надання права на шлюб. У всіх випадках, коли це відповідатиме (саме відповідатиме, а не суперечитиме) інтересам особи, суд надасть їй право на шлюб.

До справ, що виникають із сімейних правовідносин, які розглядаються в порядку окремого провадження, відносяться: надання права на шлюб, відновлення дошлюбного прізвища; розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, поновлення шлюбу після його розірвання, встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя.

Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку. За заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Надання права на шлюб віднесено до компетенції суду. У цій ситуації суд здійснює контрольну функцію: його обов'язком є з'ясування наявності підстав для задоволення заяви.

Протягом 2015 року до суду надійшло 4 заяви про надання права на шлюб, з яких розглянуто із винесенням рішення та задоволенням позову.  У 2014 році розглянуто 1 справу  зазначеної категорії із задоволенням позову.

Підставами для надання права на шлюб у всіх цих випадках  була вагітність заявників.

Висновки

 Аналізуючи  статистичні дані, зазначаємо, усі справи про спори, що виникають із сімейних правовідносин розглядалась у встановлені законом процесуальні строки, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Рішення та ухвали судів відповідали вимогам, встановленим ЦПК України.

Судді в повній мірі досліджували обставини справи, визначали характер спірних правовідносин, завжди правильно визначали норму матеріального закону, який підлягав застосуванню до вказаних правовідносин, чітко і неухильного дотримувалися норм чинного законодавства при розгляді цивільних справ, забезпечуючи своєчасне вирішення питань відкриття провадження у справах, належну підготовку справ до розгляду, розгляд справ протягом розумного строку, підвищення особистої відповідальності за якісний та оперативний їх судовий   розгляд, дотримання правил підсудності, належне складання та оформлення процесуальних документів, реагування на випадки порушення законодавства відповідними учасниками правових відносин.

У мотивувальній частині рішення судді викладали встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових, майнових  та немайнових вимог, чітко викладали резолютивну частину, яка повинна містити висновки по суті не забуваючи при цьому зазначати в ній висновок суду про розподіл судових витрат.

Аналізуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що критерієм оцінки ефективності здійснення правосуддя  у даній категорії справ є не кількість судових розглядів і рішень, а те, наскільки реально забезпечено конституційне право осіб на судовий захист і їхня оцінка ступеня такої захищеності. Суддями Мурованокуриловецького районного суду цих вимог дотримано в повній мірі. Проблемних питань при вирішенні спорів що виникають з сімейних правовідносин у суддів Мурованокуриловецького районного суду не виникало.

Керівник апарату  суду                                                          Людмила Козак