ПЛАН
1.Законодавче врегулювання справ указаної категорії та проблемні питання право застосовного характеру;
2. Підсудність та юрисдикція розгляду справ розгляду справ зазначеної категорії;
3. Визначення суб’єктів складу;
4. Особливості доказування і докази за такими позовами;
5. Особливості судового рішення;
6. Інші питання, що потребують роз’яснення.
У частині першій ст. 55 Конституції України визначається, що "права людини і громадянина захищаються судом". В системі юридичних гарантій судова влада є найвищим гарантом прав громадян, оскільки положення суду, його функції і чітка процесуальна форма діяльності створюють переваги в забезпеченні правильного застосування права і законності. Проблеми судового захисту за сучасних умов повинні інтерпретуватися в контексті нових ідей і положень Конституції України та міжнародно-правових стандартів правосуддя. Із наведеного випливає, що судовий захист прав, які складають статус громадянина України, має пріоритетне значення. Судова влада покликана протидіяти зловживанням виконавчої влади, бюрократизму, надійно гарантувати права і свободи громадян.
Зокрема, пріоритетним об’єктом судового захисту є невід’ємні права громадянина, і в першу чергу - право приватної власності. Чинна Конституція України закріпила принцип, за яким кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Так при розгляді справ про виключення майна з-під арешту важливе значення має правильне застосування норм матеріального і процесуального права, правильна оцінка доказів, що дозволяє значною мірою попередити помилки при розгляді справ даної категорії і тим самим сприяє підвищенню якості судочинства.
За період 2011-2012 років у провадженні Мурованокуриловецького районного суду перебувала одна справа за позовом К., К.А. до відділу Державної виконавчої служби Мурованокуриловецького районного управління юстиції, третя особа – П. про виключення з акту опису і арешту майна та зняття арешту.
При прийнятті даної справи до розгляду, суддею враховувались вимоги ч. 1 ст. 114 ЦПК України, згідно з якими позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцем знаходження майна, або основної його частини. Оскільки спірне майно знаходилось у с. Вищеольчедаїв Мурованокуриловецького району, – справа підсудна Мурованокуриловецькому районному суду.
Згідно Постанови № 6 від 27. 08. 1976 року «Про судову практику в справах про виключення майна з опису», відповідачами в справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках – особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Аналізуючи дані вимоги Закону суддею було визначено коло осіб, які братимуть участь у справі.
Спочатку позов до суду було подано К. та К. А. В процесі розгляду справи по суті, суд ухвалив змінити правовий статус К. А. за клопотанням позивача К. на відповідача в даній справі, оскільки вона була боржником у справі про стягнення заборгованості за договором позики.
У поданій до суду позовній заяві позивачі зазначили, що 06 червня 2011 року Мурованокуриловецьким районним судом була розглянута справа за позовом П. до К. А. про стягнення боргу за договором позики. У результаті розгляду справи позов було задоволено та стягнуто з К. А. на користь П. в погашення боргу за договором позики 9600 гривень та судові витрати у сумі 216 гривень.
Оскільки боржником рішення суду добровільно не було виконано, державним виконавцем на основі виконавчого листа, виданого 06. 06. 2011 року Мурованокуриловецьким районним судом, накладено арешт на майно, належне К. А. на суму 9816 гривень. 14 жовтня 2011 року був складений акт опису й арешту майна, згідно з яким описано та накладено арешт на: телевізор «SUPRA» S-29SL № 7В1010198, системний блок «ACER» № 83900259718, монітор «ACER» ET.DP3WE.011.
Позивач, вважаючи, що телевізор був придбаний ним за його особисті кошти, а системний блок та монітор були подаровані родичами на день народження його дочці та сину, а тому не належать його дружині К. А., просив виключити дане майно з опису та зняти арешт.
Під час розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги, зокрема, просив виключити зазначене майно з акту опису, знявши з нього арешт та визнавши за ним право власності на телевізор, а за його дітьми Діаною та Артемом право власності на системний блок та монітор.
За результатами розгляду справи (головуючий - суддя Добровольський В.В.) прийнято рішення про відмову у задоволенні позову. Приймаючи таке рішення, суд враховував, що відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст. 60 СК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважаться, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. А тому придбаний позивачем телевізор та системний блок з монітором належить йому та його дружині - відповідачці по справі К. А. на праві спільної сумісної власності. Позивач також не довів суду, що системний блок та монітор були придбані за подаровані їхніми батьками гроші. До пояснень свідків К., Ц. та відповідачки К. А., суд віднісся критично і не надав їм віри, оскільки дані особи були зацікавленими у результатах розгляду справи. На основі викладеного, суд прийшов до висновку, що позивачем позов не доведений об’єктивними та достовірними доказами, а тому відмовив у його задоволенні.
З’ясувавши обставини справи, суд вирішував справу на підставі тієї матеріально-правової норми, яка регулює цей вид суспільних відносин. Обирав і застосовував відповідно до обставин справи, що розглядається, відповідну норму (чи норми) права. Застосування відповідної норми передбачало і правильне тлумачення судом цієї норми права, тобто тлумачення норми відповідно до її точного смислу і змісту. Тільки після перевірки і дослідження всіх обставин справи в судовому засіданні було ухвалено рішення, та зроблено остаточний висновок про дійсні взаємовідносини сторін і дано остаточну правову оцінку обставинам справи.
При розгляді справи суд звертав увагу, чи додержані відповідною службовою особою вимоги закону про опис майна, зокрема, чи перелічено у акті опису інше майно, в тому числі те, що знаходиться у власності боржника з іншими особами, яке не описувалось, а також чи не описано те майно, на яке стягнення не може бути звернене за виконавчими документами або може бути звернене лише у передбачених законодавством випадках.
Предмет доказування у конкретній цивільній справі визначається на основі гіпотези норми матеріального права, що підлягає застосуванню у відповідному випадку. В позовах про звільнення майна з-під арешту позивач має довести наявність юридичних фактів, з якими закон пов’язує право власності на арештоване майно чи право володіння ним на підставі закону чи договору з власником; факт порушення його права - факт опису (накладення арешту) майна; факт реалізації цього майна. Відповідач має довести свої заперечення проти покладених у підставу позову фактів, тому що для боржника, що має в справі відповідну юридичну зацікавленість, має значення вирішення судом питання про належність йому спірного майна, звільнення якого з-під арешту потягне за собою вилучення іншого майна для повного задоволення вимог стягувача.
Не погоджуючись з винесеним судом рішенням, позивач К. подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати як незаконне рішення Мурованокуриловецького районного суду від 08.12.2011 року та задовольнити його позовні вимоги.
Апеляційний суд, розглянувши справу за апеляційною скаргою, прийшов до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив фактичні обставини у справі та подані сторонами докази, а тому відхилив апеляційну скаргу.
ВИСНОВОК:
Аналізуючи вищевикладене, суд правильно вирішував справи за позовами про звільнення майна з-під арешту, чітко дотримувався норм матеріального та процесуального права, належно оцінював надані сторонами докази.
Разом з тим, існує необхідність чіткого визначення сторін у цій категорії справ, можливостей застосування таких інститутів цивільного процесуального права, як співучасті, заміни неналежної сторони, процесуального правонаступництва та інституту третіх осіб. Крім того, є актуальним визначення предмета доказування в справах за позовами про звільнення майна з-під арешту.
Суддя Мурованокуриловецького
районного суду Н.В. Тучинська
_03_03.png)
