План:
1. Застосування відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, разом з неустойкою (пенею), яка встановлена іншим законом чи договором;
2. Застосування спеціальних (скорочених) строків у випадку стягнення сум на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України;
3. Зменшення судом розміру сум, які стягуються на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України;
4. Одночасне стягнення штрафу та пені за прострочення грошового зобов’язання;
5. Застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків та стягнення неустойки (ст. 611 ЦК України);
6. Застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України до грошових зобов’язань, визначених в іноземній валюті;
7. Проблемні питання, що виникають і потребують вирішення.
Відповідно до листа голови апеляційного суду Вінницької області П.В. Кучевського №1-736 від 25.01.2013 року Мурованокуриловецьким районним судом Вінницької області проведено узагальнення практики застосування статті 625 Цивільного кодексу України.
Для проведення узагальнення використано статистичну звітність Мурованокуриловецького районного суду за 2012 рік, обліково–статистичні картки на цивільні справи, цивільні справи.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Виходячи із вказаного визначення, грошовим зобов’язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Протягом 2012 року у Мурованокуриловецькому районному суді Вінницької області перебувало у провадженні 375 цивільних справ позовного провадження. Із зазначеної кількості, 48 справ пов’язані із відповідальністю за порушення грошових зобов’язань. У своїй більшості це справи зі спорів, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу. Із вказаних 48 справ – по 45 закінчено провадження. З яких 33 справи закінчено провадженням з ухваленням рішення (у тому числі із задоволенням позову – 32 справи).
1. Застосування відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, разом з неустойкою (пенею), яка встановлена іншим законом чи договором.
Частина 2 ст. 625 ЦК України зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У більшості справ, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу розглянутих Мурованокуриловецьким районним судом розмір неустойки визначався саме договором. Оскільки стягнення неустойки є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, на суму неустойки суддями не нараховувалися проценти.
Проблем при застосуванні відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України разом з неустойкою (пенею) у суддів Мурованокуриловецького районного суду не виникало, оскільки положення ст. 625 ЦК України про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми є по своїй суті компенсаційним, а не штрафним механізмом. Тому одночасне застосування неустойки (пені) та відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України законом не заборонено.
Так, по справі (головуючий суддя – Добровольський В.В.) за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк “Надра” в особі Філії Вінницьке регіональне управління до Л. про стягнення кредитної заборгованості позивач звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що 07 лютого 2008 року між ПАТ КБ “Надра” та відповідачем Л. було укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності було надано на споживчі цілі кредит в сумі 3400,00 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом з розрахунку 3,1 % на місяць з кінцевим терміном повернення 7 лютого 2011 року.
Відповідно до умов даного договору погашення заборгованості здійснюється шляхом щомісячної сплати позичальником суми мінімально необхідного платежу у відповідному розмірі. Крім того, в разі прострочення позичальником строку сплати мінімально необхідних платежів по погашенню кредиту, він повинен сплатити пеню та штраф відповідно до умов договору.
Використавши ліміт кредитування, в порушення вимог договору та закону, не зважаючи на неодноразові попередження, відповідач зобов’язання за даним договором належним чином не виконувала. В зв’язку з цим за нею станом на 12 грудня 2011 року утворилася заборгованість в сумі 2980,43 гривень, що складається із заборгованості по кредиту –1342,43 гривень, заборгованості по процентах за користування кредитом –776,84 гривень, заборгованості зі сплати пені –390,00 гривень, штрафу –289,11 гривень, також позивач просив стягнути три відсотка річних відповідно до ст. 625 ЦК України в сумі 182,05 гривень.
В зв’язку з тим, що відповідач добровільно відмовляється погасити борг перед позивачем, позивач просив винести рішення про стягнення з відповідача кредитної заборгованості та судових витрат по справі.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, а відповідач Лесів І.В. позов визнала повністю.
Відповідно до ч. 4 ст. 130 ЦПК України - ухвалення в попередньому судовому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому ст. 174 ч. 4 цього Кодексу. Визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує прав інших осіб.
Суд вважав, що позов підлягає задоволенню відповідно до статей 526, 527, 530, 1054 ЦК України, оскільки позивач ПАТ КБ “Надра” виконав свої зобов’язання відповідно до кредитного договору, а відповідач Л. зобов’язання в добровільному порядку не виконала, а тому з відповідача слід стягнути за кредитним договором заборгованість в сумі 2980,43 гривень, що складається із заборгованості по кредиту – 1342,43 гривень, заборгованості по процентах за користування кредитом – 776,84 гривень, заборгованості зі сплати пені – 390,00 гривень, штрафу – 289,11 гривень та 3 % річних від простроченої суми –182,05 гривень.
Вирішено питання про судові витрати. Рішення в апеляційному порядку не переглядалося.
2. Застосування спеціальних (скорочених) строків у випадку стягнення сум на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України
Стаття 258 ЦК України зазначає, що до окремих видів вимог застосовується спеціальна позовна давність. Зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
З проаналізованих прийнятих суддями Мурованокуриловецького районного суду рішень при розгляді справ, пов’язаних із відповідальністю за порушення грошових зобов’язань, вбачається, що в суді встановленою практикою є визнання процентів, що стягуються за ст. 625 ЦК України, у розмірі інфляційних втрат та трьох процентів річних, та неустойки різними правовими поняттями. Дана практика впливає, зокрема, і на неможливість застосування до стягнення процентів положень про скорочені строки позовної давності, які є притаманними для неустойки (штрафу та пені).
Таким чином у випадку стягнення суддями Мурованокуриловецького районного суду сум на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України застосовувався саме загальний трирічний строк позовної давності.
Так, по справі (головуюча суддя – Тучинська Н.В.) за позовом Публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” до О. про стягнення заборгованості за кредитним договором в судовому засіданні встановлено, що сторони перебувають у договірних правовідносинах на підставі кредитного договору. Предметом договору є картковий рахунок в національній валюті з платіжною карткою системи Viza International з встановленням Держателю відновлюваної відкличної лінії на загальну суму 30000 тисяч гривень (п. 1.3 Договору). Відповідно до п. 3.6 Договору О. як позичальник зобов`язувалася щомісяця в строки, визначені Правилами, здійснювати погашення частини суми заборгованості за Кредитною лінією, яка виникла за попередній звітний місяць, а також здійснювати погашення в повному обсязі заборгованості за Овердрафтом, яка виникла за попередній місяць, сплачувати всю суму процентів, нарахованих за користування Кредитною лінією та/або Овердрафтом за попередній звітний місяць, та всю суму пені, яка нарахована за попередній місяць у разі порушення строків сплати заборгованості за Кредитною лінією та/або Овердрафтом та процентів за користування Кредитною лінією та/або Овердрафтом.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Розрахунком заборгованості за кредитним договором доведено, що відповідач – позичальник О. - не виконувала свої зобов`язання по кредитному договору з березня 2009 року.
З доданих до позовної заяви розрахунків заборгованості слідує, що станом на 09 серпня 2012 року заборгованість О. перед ПАТ “Дельта Банк” складає 11 732 гривні 70 копійок гривень, в тому числі: заборгованість по тілу кредиту – 3 942 гривні 98 копійок, заборгованість по відсоткам за користування кредитом – 3 545 гривень 32 копійки, заборгованість по комісії за користування кредитом – 4 244 гривні 40 копійок, пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором – 300 гривень.
Таким чином, суд вважав підтвердженими твердження позивача про наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором у розмірі 11 732 гривні 70 копійок; проте права позивача судовому захисту не підлягають у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
З пункту 5.2. Договору вбачається, що цей договір набирає чинності з дня його укладення Сторонами та діє до повного виконання Сторонами зобов'язань за цим Договором, тобто строк виконання в договорі не визначений.
Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Пункт 3.6 Договору передбачає, що держатель картки зобов'язаний щомісяця в строки, визначені правилами, здійснювати погашення заборгованості у вигляді обов’язкового мінімального платежу, складові якого зазначаються у тарифах. Обов’язковими складовими обов’язкового мінімального платежу є частка погашення заборгованості, Оверфрант та прострочена заборгованість попередніх періодів.
Розрахунком ціни позову та поясненнями відповідача в судовому засіданні доведено, що позивачу – Банку в березні 2009 року було відомо про невиконання О. своїх зобов’язань за кредитним договором, а тому з цього моменту у позивача виникло право на пред’явлення позовної вимоги до відповідача.
Згідно п. 5.16 договору у всьому, що не врегульовано Сторонами у цьому Договорі, Сторони керуються чинним законодавством України.
Частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Оскільки позивач звернувся до суду після спливу строку позовної давності, не надав до суду заяви про поновлення строку позовної давності та пояснення причин пропуску цього строку, а відповідач наполягав на застосуванні позовної давності до спірних правовідносин, суд прийшов до висновку, що заява О. про застосування строків позовної давності підлягає задоволенню.
Таким чином, Публічному акціонерному товариству “Дельта Банк” відмовленов задоволенні позову до О. про стягнення заборгованості за кредитним договором.
3. Зменшення судом розміру сум, які стягуються на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України
Виходячи з попереднього твердження про те, що відповідальність передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України та неустойка є різними правовими інститутами, суддями Мурованокуриловецького районного суду не застосовувалося зменшення розміру сум, які стягуються на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, так як таке зменшення відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України може бути застосоване лише щодо неустойки. Аналогічне роз’яснення з цього приводу дав і Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справа у п. 27 Постанови від 30.03.2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", зазначивши, що «положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка».
Так, по справі (головуючий суддя – Добровольський В.В.) за позовом публічного акціонерного товариства “Родовід Банк” до Я. про стягнення заборгованості позивач звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що відповідно до договору відповідачу Я. було надано споживчий кредит в сумі 10909,00 гривень зі сплатою 07,00 % річних з кінцевим терміном повернення 14 травня 2010 року.
Відповідно до умов даного договору відповідач зобов’язався щомісячно погашати заборгованість та проценти згідно з графіком погашення заборгованості та сплачувати пеню за кожен день прострочки в розмірі 1,6 % від суми простроченого платежу (п. 4.1.23 Договору).
В порушення вимог договору та закону відповідач зобов’язання за даним договором належним чином не виконував.В зв’язку з цим станом на 26 квітня 2012 року за ним утворилася заборгованість в сумі 127 855,33 гривень, що складається із заборгованості по кредиту, в тому числі простроченої – 10 909,00 гривень, заборгованості по процентах, в тому числі простроченої – 1 517,58 гривень, заборгованості по оплаті за обслуговування кредиту, в тому числі простроченої – 6 222,10 гривень, пені – 109 206,65 гривень.
В зв’язку з тим, що відповідач, не зважаючи на вимоги позивача про необхідність сплати заборгованості, добровільно відмовляється погасити борг перед позивачем, просить винести рішення про стягнення з відповідача кредитної заборгованості в сумі 127855,33 гривень та судових витрат по справі.
Позивач надав суду заяву про розгляд справи у відсутності його представника, позовні вимоги підтримував. Відповідач також подав заяву про розгляд справи в його відсутності, позовні вимоги в частині повернення тіла кредиту та процентів визнав повністю, вимоги по стягненню пені не визнав, при розгляді справи просив врахувати його матеріальний стан.
Суд, розглянувши справу у відсутності сторін вирішив, що позов підлягає до часткового задоволення. Зокрема вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 109 206,65 гривень, суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 551 ч. 3 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.
Відповідно до ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів” продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки, суд врахував: 1) настання кризи світової фінансової системи, що є загальновідомим фактом і згідно із ч. 2 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягає; 2) майновий стан відповідача, який, як суб’єкт підприємницької діяльності не має доходу, що підтверджено довідкою Мурованокуриловецького відділення Барської МДПІ. З огляду на вищенаведене, суд вважав за можливе стягнути з Я. пеню в сумі 10 000,00 гривень.
Таким чином з відповідача на користь позивача стягнуто 28 648,68 гривень (заборгованість по кредиту 10 909,00 гривень + заборгованість по процентах 1 517,58 гривень + заборгованість по оплаті обслуговування кредиту 6 222,10 гривень + пеня 10 000,00 гривень). Вирішено питання про судові витрати.
Рішення в апеляційному порядку не переглядалося.
4. Одночасне стягнення штрафу та пені за прострочення грошового зобов’язання
Відповідно до цивільного законодавства України одним із видів забезпечення виконання зобов’язання є неустойка – грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Різновидами неустойки є штраф та пеня. Зокрема, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
При розгляді справ, пов’язаних із відповідальністю за порушення грошових зобов’язань, судді Мурованокуриловецького районного суду в основному дотримувалися практики, що за одне і те саме порушення зобов’язання не може бути передбачена подвійна відповідальність одного виду. Так, по справі № 216/414/12 (головуюча суддя – Коломійцева В.І.) за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до С. про стягнення заборгованості позивач звернувся до суду мотивуючи свої вимоги тим, що 10.08.2007 року між банком та С. був укладений кредитний договір, згідно якого останній був наданий кредит в сумі 6464,39 грн. на строк до 10.08.2009 року із сплатою 12% річних. Відповідачка С., взяті на себе зобов’язання за кредитним договором належним чином та в повній мірі не виконала, що спонукало позивача звернутись до суду з даним позовом. Станом на 09.04.2012 року загальна сума заборгованості становить 56381,82 грн., та складається з: 6302,93 грн. – заборгованість за кредитом; 21861,12 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 3413,30 грн. – заборгованість по комісії за користування кредитом; 21643,43 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором, а також штрафи відповідно до пункту 5.3. Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 2661,04 грн. – штраф (процентна складова).
Суд задовольнив позов частково, зазначивши, зокрема, що пунктами 5.1 та 5.3 Договору передбачена відповідальність за порушення зобов’язання, а саме: пеня у розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочки, але не менше 1 гривні, та штраф у розмірі 500 гривень + 5% від суми позову. Тобто за одне й те саме порушення зобов’язання передбачена подвійна відповідальність одного виду.
Відповідно до ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Тому, суд прийняв рішення про відмову в задоволенні вимоги позивача в частині стягнення штрафу. Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалося.
5. Застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків та стягнення неустойки (ст. 611 ЦК України)
Згідно статті 611 ЦК України одними із негативних правових наслідків, які настають за порушення умов зобов’язання є сплата неустойки та відшкодування збитків.
У своїх позовних заявах поданих до Мурованокуриловецького районного суду позивачі у справах, пов’язаних із відповідальністю за порушення грошових зобов’язань, не ставили питання про відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання. Основним наслідком невиконання чи неналежного виконання зобов’язання у таких категоріях була вимога про сплату неустойки, розмір якої визначався договором.
Так, по справі (головуюча суддя – Тучинська Н.В.) за позовом Публічного акціонерного товариства “Дельта Банк”до Х. про стягнення заборгованості за кредитним договором. Сторони перебувають у договірних правовідносинах на підставі договору від 28 березня 2008 року. Відповідно до умов цього договору позивач відкрив відповідачеві картковий рахунок в національній валюті. Ліміт кредитної лінії розраховувався Банком самостійно. Х. зобов’язувалася щомісяця в строки, визначені Правилами, здійснювати погашення частини суми заборгованості за Кредитною лінією, яка виникла за попередній звітний місяць, а також здійснювати погашення в повному обсязі заборгованості за Овердрафтом, яка виникла за попередній місяць, сплачувати всю суму процентів, нарахованих за користування Кредитною лінією та/або Овердрафтом за попередній звітний місяць, та всю суму пені, яка нарахована за попередній місяць у разі порушення строків сплати заборгованості за Кредитною лінією та/або Овердрафтом та процентів за користування Кредитною лінією та/або Овердрафтом. Відповідач станом на 12 червня 2012 року порушила умови кредитного договору і має прострочену заборгованості в сумі 6110 гривень.
Судом на підставі ч. 4 ст. 169 та ст. 224 ЦПК України ухвалено провести заочний розгляд справи.
Суд вирішив, що позов підлягає до задоволення виходячи з наступного:
В судовому засіданні встановлено, що сторони перебувають у договірних правовідносинах на підставі кредитного договору від 28 березня 2008 року. Предметом договору є картковий рахунок в національній валюті з платіжною карткою системи Viza International з встановленням Держателю відновлюваної відкличної лінії на загальну суму 30000 тисяч гривень (п. 1.3 Договору). Відповідно до п. 3.6 Договору Х. як позичальник зобов`язувалася щомісяця в строки, визначені Правилами, здійснювати погашення частини суми заборгованості за Кредитною лінією, яка виникла за попередній звітний місяць, а також здійснювати погашення в повному обсязі заборгованості за Овердрафтом, яка виникла за попередній місяць, сплачувати всю суму процентів, нарахованих за користування Кредитною лінією та/або Овердрафтом за попередній звітний місяць, та всю суму пені, яка нарахована за попередній місяць у разі порушення строків сплати заборгованості за Кредитною лінією та/або Овердрафтом та процентів за користування Кредитною лінією та/або Овердрафтом.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Розрахунком заборгованості за кредитним договором доведено, що відповідач –позичальник Х. - не виконувала свої зобов`язання по кредитному договору з 25 листопада 2009 року.
Статтею 536 та частиною 1 статті 1054, статтею 1056-1 ЦК України, а також умовами Договору передбачено, що за користування чужими грошовими коштами позичальник має сплачувати проценти.
У разі порушення боржником зобов’язання, боржник повинен передати кредиторові грошову суму –неустойку (ст. 549 ЦК України). Відповідно до норм цивільного законодавства: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
З доданих до позовної заяви розрахунків заборгованості слідує, що станом на 12 червня 2012 року заборгованість Х. перед ПАТ “Дельта Банк”складає 6110 гривень, в тому числі: заборгованість по тілу кредиту –2855 гривень, заборгованість по комісії за користування кредитом –3255 гривень, пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором –215 гривень.
Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов та строків договору. Таким чином грошова вимога позивача є законною, обґрунтованою вимогами цивільного законодавства та умовами Договору, а тому підлягає до задоволення.
Вирішено питання про судові витрати. Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалося.
6. Застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України до грошових зобов’язань, визначених в іноземній валюті
Судді Мурованокуриловецького районного суду при застосуванні ч. 2 ст. 625 ЦК України до грошових зобов’язань, визначених в іноземній валюті позовні вимоги задовольняли оскільки визначення в договорі грошових зобов’язань у іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, а позивачі просили стягнути з відповідачів суму боргу та 3% річних без урахування індексу інфляції.
Так, по справі (головуючий суддя – Добровольський В.В.) за позовом К. до Б. про стягнення заборгованості, позивач звернувся до суду з позовом, зазначивши, що відповідач Б. 15 травня 2012 року придбала у нього, як фізичної особи-підприємця товар на суму 540,00 євро, 21 травня 2012 року - на суму 205,76 євро, 22 травня 2012 року – на суму 750,20 євро, 28 травня 2012 року – на суму 499,80 євро, 1 819,40 євро, 772,40 євро, а всього придбала товару на суму 4 587,56 євро, що підтверджується видатковими накладними. За придбаний товар відповідачка зобов’язалася повернути кошти по різних видаткових накладних: до 20 травня 2012 року, до 26 травня 2012 року, до 04 червня 2012 року та до 07 червня 2012 року, про те, за отриманий товар відповідач не розрахувалася. В зв’язку з цим просив стягнути з неї заборгованість за отриманий товар та 3 % річних за прострочення виконання грошових зобов’язань по курсу валют в загальній сумі 46 665,46 грн. та судові витрати по справі. В попередньому судовому засіданні позивач уточнив свої вимоги та просив стягнути з відповідачки еквівалент боргу в сумі 45 945,46 гривень та еквівалент 3% річних за прострочення грошового зобов’язання в сумі 719,99 гривень.
Зокрема, судом встановлено, що відповідач Б. по видатковій накладній № Куш-006003 від 15 травня 2012 року отримала від позивача К. товар на суму 540 євро та зобов’язалася розрахуватись до 20 травня 2012 року; по накладній № Куш-006546 від 21 травня 2012 року отримала товар на суму 205,76 євро та зобов’язалася розрахуватись до 26 травня 2012 року; по накладній № Куш-006625 від 22 травня 2012 року отримала товар на суму 750,20 євро та зобов’язалася розрахуватись до 04 червня 2012 року; по накладній № Куш-007038 від 28 травня 2012 року отримала товар на суму 499,80 євро та зобов’язалася розрахуватись до 07 червня 2012 року; по накладній № Куш-007047 від 28 травня 2012 року отримала товар на суму 1819,40 євро та зобов’язалася розрахуватись до 07 червня 2012 року; по накладній № Куш-007048 отримала товар на суму 742,40 євро та зобов’язалася розрахуватись до 07 червня 2012 року.
Позивачем на адресу Б. 25 червня 2012 року було направлено претензія про повернення коштів та 3 % річних за невиконання грошового зобов’язання.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов, відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов’язання встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Між сторонами виникли зобов’язання з договору купівлі-продажу товару, що передбачено ст.655 ЦК України.
Відповідно до ст. 655 ЦК України позивач надав відповідачу товар, а остання зобов’язалася сплатити за нього певну суму грошей, про що зазначила власноручною розпискою на видаткових накладних про отримання товару та обов’язок розрахуватись.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачка отримавши товар по відповідних накладних від позивача не виконала свого зобов’язання щодо розрахунку за отриманий товар у зазначені у договорі строки, а тому з неї підлягає стягненню сума несплачених коштів 4 587, 56 євро, яка відповідно до статті 533 ЦК України має бути визначена у гривнях, що становить до поданого позивачем уточненого розрахунку відповідно до курсу валют 45 945,46 гривень (сто євро – 1001,5226 гривень).
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, зобов’язаний сплатити також 3 % річних від простроченої суми, а тому за прострочення грошового зобов’язання по накладній № Куш-006003 від 15 травня 2012 року 3 % річних складатимуть 44,28 євро; по накладній № Куш-006546 від 21 травня 2012 року - 1,59 євро; по накладній № Куш-006625 від 22 травня 2012 року –5,23 євро; по накладній № Куш-007038, № Куш 007047, № Куш 007048 від 28 травня 2012 року –20,79 євро, а всього, загальна сума 3 % річних становить 71,89 євро, що по курсу валют становить 719,99 гривень. Вирішено питання про судові витрати. Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалося.
7. Проблемні питання, що виникають і потребують вирішення.
Проблемним питанням, яке однозначно потребує роз’яснення, є чітке визначення можливості одночасного застосування штрафу та пені в цивільному судочинстві.
Доцільним було б також надати офіційне роз’яснення з приводу неможливості стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції (відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України), якщо у договорі грошове зобов’язання виражене у іноземній валюті.
Суддя Мурованокуриловецького
районного суду
Вінницької області В.І.Коломійцева
_03_03.png)
