Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області

19 квітня 2016, 09:00

Узагальнення

судової практики розгляду Мурованокуриловецьким районним судом Вінницької області деяких питань, які вирішуються під час виконання вироків за 2014-2015 роки

План:

1. Аналіз статистичних даних вирішення судом питань під час виконання вироків.

2. Вирішення судом питань:

2.1. про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком (п. 8 ч. 1 ст. 537 КК України);

2.2. про звільнення від призначеного покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку (п. 9 ч. 1 ст. 537 КК України);

2.3. про заміну покарання відповідно до частини 5 статті 53, частини 3 статті 57, частини 1 статті 58, частини 1 статті 62 Кримінального кодексу України (п. 10 ч. 1 ст. 537 КК України);

3. Порядок вирішення судом питань, пов’язаних із виконанням вироку.

4. Висновки та проблемні питання, які виникали при розгляді питань пов’язаних з виконанням вироків.

Відповідно до листа судді апеляційного суду Вінницької області Сілакова С.М. №1-11/12/2016/ЕП-288 від 31.03.2016 року Мурованокуриловецьким районним судом Вінницької області проведено узагальнення судової практики розгляду питань, які згідно з положеннями Розділу VIII Кримінального процесуального кодексу України вирішувалися судом під час виконання вироків за 2014-2015 роки.

Для проведення узагальнення використано статистичну звітність Мурованокуриловецького районного суду за 2014-2015 роки, кримінальні провадження.

1. Аналіз статистичних даних вирішення судом питань під час виконання вироків

Протягом 2014-2015 років Мурованокуриловецьким районним судом було розглянуто 76 справ в порядку виконання судових рішень (вироків) у кримінальних провадженнях. З них, у 2014 році – 29 справ, у 2015 – 27 справ. Зменшення показників спостерігалося насамперед за рахунок того, що у 2014 році було прийнято Закон України «Про амністію у 2014 році» відповідно до якого в порядку виконання було розглянуто 10 справ зазначеної категорії. Також у 2014 році розглядалася певна кількість подань про встановлення, припинення адміністративного нагляду, які у 2015 році не надходили взагалі.

Якщо проаналізувати кількісні показники розглянутих справ у порядку виконання судових рішень у кримінальних провадженнях за типами, то ситуація наступна:

1. справи про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком (п. 8 ч. 1 ст. 537 КК України) – 2 (обидві розглянуті судом у 2014 році);

2. справи про звільнення від призначеного покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку (п. 9 ч. 1 ст. 537 КК України) – 56 (з них: 29- розглянуто у 2014 році, 27 – у 2015 році);

3. справи про заміну покарання відповідно до частини 5 статті 53, частини 3 статті 57, частини 1 статті 58, частини 1 статті 62 Кримінального кодексу України (п. 10 ч. 1 ст. 537 КК України) – 3 (усі три розглянуті судом у 2014 році);

4. справи про застосування амністії – 10 (усі розглянуті у 2014 році);

5. справи про установлення, припинення адміністративного нагляду – 5 (усі розглянуті у 2014 році).

Протягом 2014-2015 років до Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області не надходило та не розглядалися справи щодо відстрочки виконання вироку; про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким; про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років; про звільнення від покарання за хворобою; про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення; про застосування покарання за наявності кількох вироків; про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді; про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України; інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку; про зняття судимості; про застосування обмежень, зміну обсягу обмежень особам, яким установлено адміністративний нагляд; про скасування або зміну примусових заходів медичного характеру; про приведення вироку у відповідність до нового закону, який звільняє від покарання або пом’якшує його.

Щодо застосування Мурованокуриловецьким районним судом Вінницької області Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» від 26.11.2015 року, то з часу набрання ним чинності та до кінця 2015 року до суду не надходили та не розглядалися в порядку виконання справи щодо зарахування строку попереднього ув’язнення.

2. Вирішення судом питань:

2.1. про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком (п. 8 ч. 1 ст. 537 КК України)

Як уже зазначалося у 2014 році судом було розглянуто усього 2 подання про направлення засуджених для відбування призначеного покарання. В одному випадку подання задоволене, в іншому – у задоволенні відмовлено.

Так, по справі (головуюча суддя Коломійцева В.І.) судом було встановлено, що засуджений С. (засуджений 11.04.2013 року Томашпільським районним судом за ст. 189 ч. 2 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки) за час перебування на обліку в Мурованокуриловецькому РП КВІ УДПтС України у Вінницькій області проявив себе з негативної сторони, протягом іспитового строку систематично порушував громадський порядок, не працевлаштувався, п’ять разів притягувався до адміністративної відповідальності, хоч і попереджався при цьому про недопустимість протиправної поведінки. При цьому, відносно даної особи у 2013 році уже розглядалося подання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням та направлення засудженого для відбування призначеного покарання. Перший раз у задоволенні подання було відмовлено, однак С. не виправдав довіру суду та не став на шлях виправлення. Тому цього разу судом вирішено направити засудженого для відбування покарання в порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі.

По іншій справі (головуюча суддя Коломійцева В.І.) вирішувалося питання про скасування іспитового строку та направлення засудженого М. (засуджений 03.10.2013 року Мурованокуриловецьким районним судом за ст. 296 ч. 2 КК України до 3 років обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки та із застосуванням ст. 76 ч. 1 п. 2, 3 КК України) для відбування призначеного покарання.

В цьому випадку навіть прокурор, який брав участь в судовому засіданні вважала, що подання КВІ про скасування звільнення від відбування покарання є недостатньо обґрунтованим, оскільки з наявних в матеріалах справи даних та пояснень засудженого не вбачається, що останній систематично вчиняє правопорушення, не виконує покладених на нього обов’язків.

Як встановлено судом, М. з моменту постановки його на облік у Мурованокуриловецькому РП КВІ УДПтС України у Вінницькій області до направлення подання для вирішення питання про скасування звільнення від покарання з випробуванням покладені на нього вироком обов’язки виконував, порядку відбування покарання не порушував. Разом з тим, засуджений двічі притягався до адміністративної відповідальності, що, власне, і стало підставою для звернення КВІ до суду із цим поданням.

Пунктом 10 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року, з урахуванням ч. 4 ст. 166 КВК України, судам роз’яснено, що згідно з ч. 2 ст. 78 КК суд за поданням органу, який здійснює контроль за поведінкою засудженого, звільненого від відбування покарання з випробуванням, може прийняти рішення про скасування звільнення та про направлення засудженого для відбування призначеного покарання в разі невиконання покладених на нього обов'язків, визначених ст. 76 КК, або систематичного (три і більше разів) вчинення правопорушень, що потягли адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення.

Тому, в даному випадку суд застосував термін «систематично», що застосовується у ч. 2 ст. 166 КВК України, з урахуванням вказаної Постанови Пленуму ВСУ, ч. 4 ст. 166 КВК та вирішив відмовити в задоволенні подання.

При розгляді подань про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком, у суддів Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області проблемних питань не виникало. Ухвалені рішення в апеляційному порядку не оскаржувалися та не переглядалися.

У всіх випадках судом враховувались положення ч. 2 ст. 78 КК України, ст. 166 КВК України, а також роз’яснення, які містяться у п. 10 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року.

Разом з тим, по даній категорії справ є необхідність надання судам узагальнюючих роз’яснень щодо врахування при розгляді подань Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, затвердженої спільним наказом МВС/ Державним департаментом з питань виконання покарань від 19.12.2003 року № 270/1560.

Зокрема, вказаним документом передбачається проведення індивідуально-профілактичної роботи з метою виправлення та попередження учинення нових злочинів за місцем проживання осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, протягом іспитового строку яка, покладається на працівників органів внутрішніх справ. До цієї роботи можуть залучатися працівники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

У зв’язку з цим виникає питання, чи є обов’язком суду встановлення неналежного проведення індивідуально-профілактичної роботи з особою, відносно якої розглядається подання, оскільки ч. 2 ст. 166 КВК України передбачає обов’язок КВІ вносити до суду подання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення засудженого для відбування призначеного покарання лише у разі, якщо засуджений не виконує покладені на нього обов’язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення. А якщо суд встановить, що неналежне виконання засудженим покладених на нього обов’язків чи вчинення ним правопорушень є результатом неналежного проведення індивідуально-профілактичної роботи чи є це підставою для відмови у задоволенні подання? В цьому контексті слід більш детально розтлумачити, чи невиконання засудженим покладених на нього обов’язків або систематичне вчинення правопорушень самі по собі свідчать про його небажання стати на шлях виправлення і в яких саме випадках зазначене не може розцінюватися судом як таке небажання, навіть у разі вчинення вказаних дій.

Також потребує роз’яснення норма щодо того, чи одноразове невиконання засудженим обов’язків, які покладені на нього судом уже може бути підставою для звернення органу КВІ з поданням про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення його для відбування покарання, відповідно до ч. 2 ст. 166 КВК. Зокрема, з положень ч. 1 ст. 166 КВК вбачається, що у разі ухилення засудженого, звільненого від відбування покарання з випробуванням, від виконання обов’язків, які покладені на нього судом, кримінально-виконавча інспекція виносить застереження у виді письмового попередження. Тоді як норма ч. 3 ст. 166 КВК чітко вказує на те, що невиконанням обов’язків вважається таке, коли засуджений не виконав хоч один з обов’язків, які було покладено на нього судом. Тому доцільно роз’яснити чи буде одноразова неявка засудженого до КВІ в призначений строк після винесення застереження у виді письмового попередження підставою для звернення даного органу до суду із відповідним поданням?

2.2. про звільнення від призначеного покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку (п. 9 ч. 1 ст. 537 КК України)

Згідно статистичних даних протягом 2014-2015 року до Мурованокуриловецького районного суду надійшло та було розглянуто 56 подань про звільнення засуджених від покарання по закінченню іспитового строку. Усі вказані подання судом задоволені.

Так, по справі (головуюча суддя Тучинська Н.В.) вирішувалося питання про звільнення Г. (засуджений 28.02.2014 року Жмеринським міськрайонним судом за ст. 289 ч. 2 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст.ст. 75, 104 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців та із застосуванням ст. 76 ч. 1 п. 2, 3 КК України) від покарання по закінченню іспитового строку.

Судом було встановлено, що іспитовий строк, встановлений засудженому скінчився, з матеріалів контрольної справи вбачалося, що Г. добросовісно виконував покладені на нього вироком суду зобов’язання, нових злочинів не скоював, до адміністративної відповідальності не притягувався, за місцем проживання та навчання характеризується позитивно.

Таким чином, на підставі ч. 1 ст. 78 КК України, Г. звільнено від призначеного йому покарання по закінченню іспитового строку.

Аналогічним чином розглядалися і усі інші подібні подання. Проблемних та спірних питань при цьому не виникало.

2.3. про заміну покарання відповідно до частини 5 статті 53, частини 3 статті 57, частини 1 статті 58, частини 1 статті 62 Кримінального кодексу України (п. 10 ч. 1 ст. 537 КК України)

У 2014 році Мурованокуриловецьким районним судом Вінницької області було розглянуто три подання про заміну засудженим покарання. У всіх випадках вирішувалося питання про заміну покарання у виді штрафу на покарання у виді громадських робіт. У 2015 році зазначена категорія справ судом не розглядалася.

Слід зазначити, що у 2014 році склалася неоднозначна практика в частині визначення ініціатора внесення клопотання про заміну покарання.

Так, 12.08.2014 року по справі (головуюча суддя Коломійцева В.І.) судом було винесено дві ухвали про задоволення клопотання старшого секретаря суду про заміну способу виконання покарання, призначеного вироком Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 14.05.2014 року засудженим Ц. та Л. зі штрафу на громадські роботи. При заміні покарання, суд керувався нормами ст. 26 КВК України та ст. 53 КК України та замінив кожному засудженому покарання у виді штрафу в сумі 510 гривень на покарання у виді 30 годин громадських робіт.

Разом з тим, 11 грудня 2014 року по справі (головуючий суддя Добровольський В.В.) суд повернув клопотання старшого секретаря Мурованокуриловецького районного суду про заміну покарання засудженому П. у вигляді штрафу на покарання у вигляді громадських робіт, керуючись тим, що п. 29.14 Інструкції з діловодства у місцевих загальних судах (в редакції, яка діяла на той час) передбачено, що якщо особі призначено покарання у виді сплати штрафу засудженому надсилається лист із роз’ясненням обов’язку сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком законної сили і необхідності повідомити про це суд шляхом надання документа про сплату штрафу. Якщо у встановлений строк штраф не сплачено, то протягом трьох діб із дня закінчення строку для добровільної сплати штрафу видається виконавчий лист, який надсилається до органу державної податкової служби за місцем знаходження майна засудженого, про примусове стягнення штрафу для подальшого пред’явлення виконавчого листа до органу державної виконавчої служби.

Повертаючи зазначене клопотання суд вказав на те, з наданих процесуальних документів не вбачається, що були виконанні вимоги п. 29.14 Інструкції з діловодства у місцевих загальних судах, крім того, старший секретар суду не наділений повноваженнями для звернення до суду з питаннями про заміну покарання у вигляді штрафу.

Слід вважати, що така практика є правильною, що підтверджується також Аналізом застосування судами такого виду кримінального покарання, як штраф проведеного Верховним Судом України у 2015 році, де було зазначено, зокрема, що такі труднощі (щодо визначення належного ініціатора клопотання) виникали у зв'язку з відсутністю чіткої регламентації цього питання у законодавстві України. Однак слід звернути увагу, що цю проблему вирішено у ч. 1 ст. 539 КПК (в редакції 2012 р.): "питання, які виникають під час та після виконання вироку, вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом".

Разом з тим, варто зазначити про необхідність роз’яснення багатьох проблемних питань, які були порушені у зазначеному Аналізі. Актуальним, зокрема, є питання заміни штрафу на покарання у виді громадських робіт. Так, при заміні призначеного вироком і несплаченого штрафу в розмірі не більше трьох тисяч нмдг, виходячи із вимог ч. 5 ст. 53 КК, у випадку несплати призначеного за злочин покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі нмдг, що відповідає сумі у 17 тис. грн., суд, виходячи з буквального тлумачення норми закону, повинен за наявності для того підстав замінити зазначене покарання на покарання у виді 1 тис. год. громадських робіт, тоді як у ч. 2 ст. 56 КК граничний розмір громадських робіт визначений у 240 год. В іншому випадку при заміні призначеного засудженому штрафу в розмірі п'ятдесяти нмдг, що становить 850 грн., на громадські роботи, виходячи з передбаченого ч. 5 ст. 53 КК способу розрахунку, такий вид покарання суд має замінити на 50 год. громадських робіт, тоді як ч. 2 ст. 56 КК мінімальний розмір громадських робіт визначений - 60 год. Як вбачається із ухвал винесених судом по справі (головуюча суддя Коломійцева В.І.), суд замінив покарання у виді штрафу в сумі 510 грн. на покарання у виді 30 годин громадських робіт, тобто на строк нижчий за найнижчу межу передбачену ч. 2 ст. 56 КК України.

Наведене проблемне питання все ще залишається відкритим.

3. Порядок вирішення судом питань, пов’язаних із виконанням вироку.

Статтею 539 КПК України визначено порядок вирішення судом питань, пов’язаних із виконанням вироку.

Як уже зазначалося, на підставі ч. 1 ст. 539 КПК України, у кінці 2014 року по питанню щодо заміни засудженим покарання, суд виробив практику згідно якої ініціатором внесення клопотання може бути прокурор, засуджений, його захисник, законний представник, орган або установа виконання покарань, а також інші особи, установи або органи у випадках, встановлених законом.

Клопотання (подання) про вирішення питання про заміну покарання у виді штрафу, розглядалися Мурованокуриловецьким районним судом як судом який ухвалив вирок.

Справи про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком; про звільнення від призначеного покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку розглядалися Мурованокуриловецьким районним судом як судом в межах територіальної юрисдикції якого проживав засуджений.

Усі питання, пов’язані із виконанням вироків, розглядалися судом протягом 10 днів з дня надходження клопотання (подання) згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 КПК, з урахуванням положень Розділу VIII КПК. Разом з тим, встановлено, що у більшості випадків зазначена категорія справ розглядалася не односособово суддею, як зазначено у ч. 3 ст. 539 КПК України, а судом.

У всіх випадках судове засідання здійснювалося з належним повідомленням осіб зазначених у ч. 4 ст. 539 КПК України. Неодноразово траплялися випадки їх неявки, однак це не перешкоджало розгляду клопотань (подань).

4. Висновки та проблемні питання, які виникали при розгляді питань пов’язаних з виконанням вироків.

Підсумовуючи викладене можна зробити висновок про належний розгляд суддями Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області справ в порядку виконання вироків. В апеляційному порядку зазначена категорія справ не оскаржувалися.

Водночас, проведене узагальнення показало, що існують певні питання щодо застосування норм матеріального та процесуального права, які наведені у відповідних розділах даного аналізу.

При підготовці узагальнення апеляційним судом та Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних та кримінальних справ доцільно було б дослідити їх глибше та надати судам першої інстанції відповідні роз’яснення.

Суддя Мурованокуриловецького

районного суду В. Коломійцева