УЗАГАЛЬНЕННЯ судової практики застосування Мурованокуриловецьким районним судом Вінницької області правових позицій Європейського Суду з прав людини під час постановлення судових рішень у кримінальних провадженнях.

                                                                                           УЗАГАЛЬНЕННЯ

судової практики застосування Мурованокуриловецьким районним  судом Вінницької області правових  позицій  Європейського Суду з прав людини під час  постановлення судових рішень у кримінальних   провадженнях.

Європейський суд з прав людини є міжнародним судовим органом, створеним  після Другої світової війни з метою надання додаткової (субсидіарної) можливості захистити свої права будь-яким  фізичним і юридичним особам із європейських держав, що приєдналися до Європейської конвенції  про захист  прав  людини  і основоположних  свобод, а також протоколів до цієї  Конвенції.

На теперішній  час  Європейський  суд є доступним  механізмом захисту прав  і для українських громадян. Минуло вже  10 років від того моменту, коли в Україні  почав  діяти Закон України «Про  виконання рішень і застосування  практики Європейського Суду з  прав  людини.

Цей Закон  регулює  відносини,  що  виникають  у  зв'язку   з обов'язком  держави  виконати  рішення  Європейського  суду з прав людини у справах проти України;  з  необхідністю  усунення  причин порушення   Україною   Конвенції   про   захист   прав   людини  і основоположних свобод і протоколів до неї;  з впровадженням  в  українське  судочинство  та адміністративну  практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення  числа  заяв  до  Європейського суду з прав людини проти України

Конвенція  та практика ЄСПЛ присвячена саме природним правам людини. Пошук справедливого рішення,  це найбільш складне завдання, що стоїть перед будь-яким  судом, який  вирішує спір. Але норма  позитивного (право, визначене законодавством у рамках конкретної правової системи) права не завжди містить справедливий  варіант розв’язання  конкретного суспільного конфлікту, що  став предметом  розгляду в суді.

Для реалізації ефективного захисту гарантованих  прав  і свобод громадян та уникнення порушень Конвенції суди у своїй практиці (їх рішеннях) застосовують правові  позицій ЄСПЛ у контексті законодавства України та Конвенції.

Аналіз статистичних даних.

За змістом ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а юрисдикція їх поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а тому, ключову роль у забезпеченні ефективного захисту прав і свобод громадян на національному рівні відведено саме судам.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування  практики Європейського Суду з  прав  людини» наголошує, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Аналізуючи та узагальнюючи  застосування Мурованокуриловецьким районним  судом правових  позицій ЄСПЛ під  час  постановлення судових рішень  у кримінальних провадженнях слід зазначити, що  за період 2014-2015 років  суддями  було двічі  застосовано правові  позиції ЄСПЛ під  час прийняття рішення  по справі.

Зокрема,  справа про обвинувачення Т. у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 307  КК України та справа про обвинувачення К.  у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України.

З метою забезпечення єдності судової практики, зокрема в частині її відповідності міжнародним стандартам, здійснюючи правосуддя, поряд із нормами національного законодавства суди  мають застосовувати і норми Конвенції. Оскільки у Конвенції є низка характерних особливостей, її положення мають загальний характер, а права людини здебільшого констатуються у ній в абстрактній, оціночній формі, правильне розуміння її норм розкривається у рішеннях ЄСПЛ, які містять правові позиції щодо суті положень зазначеного міжнародно-правового акта, а також змісту та обсягу гарантованих ним прав.

04 листопада  2014 року Мурованокуриловецьким районним судом (суддя Коломійцева В.І.), Т. визнано винним  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3  ст. 309 КК України (судом перекваліфіковано дії обвинувачено з ч. 3 ст. 307 КК України на ч. 3 ст. 309 КК України)  і призначено  йому  покарання у  виді  позбавлення  волі строком  на п’ять років. За ч. 2  ст. 307 КК України -  виправдано.

Приймаючи  рішення  про відсутність у діях Т. складу злочину  передбаченого ч. 2  ст. 307 КК України, суд  прийшов до  висновку, що наркотичні засоби були передані йому  внаслідок провокації, а тому його дії, не можуть кваліфікуватися як збут наркотичних засобів.

Зокрема, надаючи докази  суду, органами досудового розслідування  було порушено  низку  вимог щодо  належності  та  допустимості  кожного доказу.

Так, підставами для повідомлення про підозру та складання обвинувального акту стали результати контролю за вчиненням злочину у вигляді проведення двох оперативних закупівель наркотичних засобів у обвинуваченого.  

Зі змісту ст.ст. 246, 271 КПК України слідує, що виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої  негласної слідчої дії як контроль за вчиненням злочину у вигляді проведення оперативної закупівлі. Рішення прокурора повинно бути вмотивованим, в якому викладені підстави, що свідчать про необхідність проведення оперативної закупівлі та відсутність сумніву, що оперативна закупівля не носить підбурювання особи на вчинення злочину.

Між тим, у наданих прокурором матеріалах кримінального провадження рішення прокурора про проведення оперативних закупівель наркотичних засобів у обвинуваченого відсутні. В зв’язку з цим, суд був  позбавлений можливості дослідити та оцінити належність та допустимість первинних документів, на підставі, яких були здійснені оперативні закупівлі.

Крім того, прокурором не представлено жодних відомостей, які б підтверджували наявність у правоохоронних органів підстав для проведення оперативних закупівель, хоча зобов'язані були це зробити, оскільки відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 12.10.2012 року у справі Веселова та інших проти Росії, якщо доказ є результатом негласної операції, такої як оперативна закупівля наркотиків, органи влади повинні бути готовими продемонструвати, що у них були обґрунтовані причини для організації негласної операції. Наявність конкретних та об'єктивних підстав є обов'язковою умовою дотримання прав та основоположних свобод людини при здійсненні негласних операцій, в тому числі і використання агентів під прикриттям

Згідно зі ст.ст. 6, 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативна закупівля здійснюється з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь, однак до проведення такого заходу, органи, що здійснюють таку діяльність, мають обов'язково в інший спосіб, перевірити вже отриману від агентів інформацію про те, чи дійсно певна особа займається збутом наркотичних засобів.

З правової позиції Європейського суду з прав людини, яка викладена в рішеннях «Ваньян проти Російської Федерації» від 15.12.2005 року та «Худобін проти Російської Федерації» від 26.10.2006 року слідує, що просте твердження працівників міліції в суді про те, що вони мали інформацію про причетність особи до розповсюдження наркотиків, яке не було перевірене судом, не може прийматись до уваги. За умови відсутності у справі даних про те, що особа займалась збутом наркотичних засобів іншим особам, крім легендованої, є достатні підстави підозрювати, що мала місце провокація.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 5 лютого 2008 року, справа Р проти Литви зазначав, що підбурювання з боку поліції має місце тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб’єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений, для того щоб можна було встановити факт злочину, тобто отримати докази і розпочати кримінальне переслідування (пункт 55).

Також, у справі «Таймера де Кастор проти Португалії» від 09.07.1998 року, яка стосувалася засудження заявника за торгівлю наркотиками у результаті провокації агентів поліції, Європейський суд зазначив, що агенти міліції можуть використовуватися для здійснення оперативних закупок, але не займатися підбурюванням до злочинної діяльності, використання агентів під прикриттям повинно бути обмежено, а також повинні бути надані гарантії навіть у справах, що стосуються боротьби із обігом наркотиків. Право на справедливе судочинство займає провідне місце та не може бути принесено у жертву доцільності. Загальні вимоги справедливості, висловлені у ст.6, застосовуються до проваджень у всіх формах кримінального обвинувачення, від самого простого до найбільш складного. Суспільний інтерес не може виправдати використання доказів, отриманих в результаті поліцейського підбурювання. Суд наголосив, що «… нема підстав вважати, що без їх втручання (агентів) його (злочин) було б скоєно». Докази, отриманні шляхом провокації не можуть бути використані у судочинстві, оскільки це є порушення п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через порушення принципу справедливості.

Згадані  вище правові  позиції (рішення) ЄСПЛ були  використані  судом при  постановленні  судового рішення.

Вищенаведений  вирок  суду  був оскаржений  у апеляційному  порядку  та скасований з направленням кримінального провадження до того ж  суду для призначення нового розгляду. Підставою для  прийняття  такого рішення, стало порушення  вимог ч. 2  ст. 31 КПК  України, щодо  розгляду  справи колегіально судом у складі трьох професійних суддів.

19  лютого 2015 року головою Мурованокуриловецького районного суду  було направлено  подання до  Апеляційного суду Вінницької області  для  вирішення  питання про направлення  кримінального провадження до  іншого суду  в межах юриздикції апеляційної інстанції.

На даний  час кримінальне провадження  перебуває на розгляді в Могилів-Подільському міськрайонному  суді Вінницької  області.

02 вересня 2015 року при прийнятті суддею Мурованокуриловецького районного  суду  Тучинською Н.В. рішення  про  відвід головуючій у справі судді - Коломійцевій В.І. було  застосовано рішення Європейського суду з прав  людини від 08 квітня 2010 року по справі «Фельдман проти України».

Ухвала в апеляційному  порядку не оскаржувалась.

ВИСНОВОК:

Підсумовуючи практику розгляду кримінальних проваджень суддями Мурованокуриловецького районного суду, можна зробити висновок, що судді завжди чітко й однозначно розуміють, у чому полягає правовий зміст застосування правової  позиції рішененя ЄСПЛ та зазначають про співвідносність його з нормами національного права й обставинами конкретної справи.

Суддя Мурованокуриловецького

районного суду                                                          Наталія  Тучинська