Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
УЗАГАЛЬНЕННЯ
судової практики Мурованокуриловецького районного суду щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження
План
Вступ
1. Тимчасовий доступ до речей і документів
2. Проведення обшуку житла чи іншого володіння особи
3. Арешт майна.
4. Запобіжні заходи, як частина заходів забезпечення кримінального провадження.
Висновки
Вступ
Під заходами забезпечення кримінального провадження прийнято розуміти передбачені кримінальним процесуальним кодексом України заходи примусового характеру, які застосовуються за наявності підстав та в порядку, встановленому законом, з метою запобігання і подолання негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального провадження, забезпеченню його дієвості.
Підставами для застосування заходів забезпечення кримінального провадження КПК України визначає: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться у клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно до ч.2 ст. 131 КПК заходами забезпечення кримінального провадження є:
1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід (ст. ст. 133−143 КПК);
2) накладення грошового стягнення (ст. ст. 144−147 КПК);
3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (ст. ст. 148−153 КПК);
4) відсторонення від посади (ст. ст. 154−158 КПК);
5) тимчасовий доступ до речей і документів (ст. ст. 159−166 КПК);
6) тимчасове вилучення майна (ст. ст. 167−169 КПК);
7) арешт майна (ст. ст. 170−175 КПК);
8) затримання особи (ст. ст. 188− 192 КПК, ст. ст. 207−213);
9) запобіжні заходи (глава 17 ст.ст.176-213 КПК).
В 2016 році розглянуто 96 клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
1. Тимчасовий доступ до речей і документів
Тимчасовий доступ до речей і документів відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 131 КПК України є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно зі ст. 159 КПК України тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку).
Найбільшу кількість становлять клопотання про застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді тимчасового доступу до речей і документів - 54 або 56,25 % загальної кількості клопотань, які розглядалися слідчими суддями. З них задоволено –52 або 57,8 %, відмовлено у задоволенні 1 або 31,3 % клопотань.
Відповідно до ч. 1 ст. 114 КПК України слідчі судді дотримувались вимог процесуальних строків у межах граничного строку, передбаченого кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження. Слідчі судді здійснювали судовий виклик особи, у володінні якої знаходяться речі та документи відповідно до ч. 1 ст. 163 КПК України. Тому такі клопотання призначаються до розгляду у строк, необхідний для отримання особою повістки про судовий виклик.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 КПК України виклик особи, у володінні якої знаходяться речі чи документи, здійснюється шляхом вручення судової повістки, надіслання її електронною поштою чи факсимільним зв’язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. Суд використовує дану норму закону, щоб мати змогу якомога швидше довести до адресата інформацію про місце, час та день розгляду клопотання.
У випадках коли сторона, яка звернулася з клопотанням, доводить наявність достатніх підстав вважати, що існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, клопотання розглядається слідчим суддею невідкладно без виклику особи, у володінні якої вони знаходяться.
Слідчі судді вимагають від слідчого або іншого учасника кримінального провадження, який звернувся із клопотанням, обов'язкового викладення цих відомостей у клопотанні, посилаючись на норми закону, а у протилежному випадку - відмовляють у задоволенні таких клопотань, оскільки по суті без зазначення особи, яка має надати доступ до речей та документів, клопотання не може бути визнано обґрунтованим.
Відповідно до ч. 4 ст. 163 КПК України клопотання цієї категорії розглядаються за участю сторони кримінального провадження.
Якщо сторона кримінального провадження у своєму клопотанні доведе наявність підстав вважати, що ці речі або документи перебувають чи можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи, слідчий суддя постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів згідно п. 1 ч. 5 ст. 163 КПК України.
У кримінальному провадженні № 139/82/16-к слідчий суддя Тучинська Н.В. відмовила старшому слідчому Мурованокуриловецького ВП Могилів- Подільського ВП ГУНП у Вінницькій області в задоволенні клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів, а саме автомобіля, який знаходиться на арешт майданчику Мурованокуриловецького ВП. У даному випадку слідчим спростовано факт перебування автомобіля у володінні К.. Таким чином, немає підстав вважати, що автомобіль перебуває у володінні відповідної фізичної особи.
В ухвалі слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів зазначається прізвище, ім'я та по батькові особи, якій надається право тимчасового доступу до речей і документів відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 164 КПК України.
Обов’язково в ухвалах про тимчасовий доступ до речей та документів вказується строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали.
2. Проведення обшуку житла чи іншого володіння особи
Поняття житла, іншого володіння особи визначене у ч. 2 ст. 233 КПК України, де вказано, що під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також усі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом. Під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.
З’ясовуючи зміст наведених термінів, слід враховувати, що постанова Пленуму ВСУ від 28 березня 2008 року № 2 «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства» звертає увагу судів на те, що згідно з практикою Європейського Суду з прав людини вжите у п. 1 ст. 8 Конвенції поняття «житло» охоплює не лише житло фізичних осіб, воно може поширюватися на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також офіси юридичних осіб, їх філії та інші приміщення (рішення ЄСПЛ у справах «Нємєц проти Німеччини» від 16 грудня 1992 року, «Бук проти Німеччини» від 28 квітня 2005 року).
У 2016 році Мурованокуриловецьким районним судом розглянуто 11 або 11,45 % клопотань про проведення обшуку житла чи іншого володіння особи, які задоволено. Обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшкодування знаряддя кримінального провадження або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Реєстрація таких клопотань здійснюється негайно й невідкладно передається працівником апарату суду на розгляд в порядку автоматичного розподілу відповідному слідчому судді. Згідно до ч. 4 ст. 234 КПК України клопотання про обшук розглядається в суді в день його надходження. Дані вимоги слідчими суддями не порушують навіть з причини закінчення робочого часу в суді.
При вирішенні питання про початок перебігу строку розгляду слідчі судді керуються даними на штампі, який проставляється на відповідному клопотанні в канцелярії суду при реєстрації цього провадження як такого, що надійшло до суду.
Таке клопотання розглядається за участю слідчого або прокурора. Рішення про фіксацію розгляду клопотання про обшук під час досудового розслідування приймає слідчий суддя. За клопотанням учасників процесуальної дії застосування технічних засобів фіксування є обов’язковим. При відсутності обов’язку фіксування процесу розгляду таких клопотань за допомогою технічних засобів, секретар судового засідання обов’язково веде журнал судового засідання.
Ухвала слідчого судді має містити посилання на конкретні матеріали кримінального провадження, дослідження яких дало слідчому судді підстави для надання дозволу на обшук.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КПК України ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи містить відомості про строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали. Наведена норма КПК України встановлює лише максимальний строк дії ухвали про обшук. Слідчі судді належним чином обґрунтовують строк на підставі дослідження доводів клопотання та матеріалів кримінального провадження.
Арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому Кримінальним кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.
Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, i перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.
Заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
Заборона використання житлового приміщення, в якому на законних підставах проживають будь-які особи, не допускається.
Клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею в строки передбачені КПК України.
В 2016 році судом розглянуто 5 клопотань про арешт майна, з яких задоволено 2.
Два клопотання повернуто прокурору та встановлено строк в сімдесят дві години для усунення недоліків:
по справі № 139/757/16-к, оскільки відповідно ч. 5 ст. 171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна. Як вбачається із протоколу огляду, майно було тимчасово вилучено 15 серпня 2016 року. До суду з клопотанням слідчий звернувся 17 серпня 2016 року.
по справі № 139/1087/16-к, оскільки частиною 2 ст. 171 КПК України визначено, що у клопотанні слідчого про арешт майна повинно бути зазначено, зокрема, документи що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном. Прокурором ж у клопотанні не зазначено документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження М. автомобілем «Daf FT FX 105.460 Т», реєстраційний номер ВТ-95-VVV. Більше того, прокурором також не вказано і дійсного власника автомобіля, а зазначено лише село та район у Республіці Молдова.
Слідчому Мурованокуриловецького ВП Могилів-Подільського ВП ГУНП у Вінницькій області відмовлено в задоволенні клопотання про арешт майна (автомобіль марки «Ford», модель «Ка», 2000 року випуску, зареєстрований за номером АХ9709СА, який належить Н. і яким володіла С., та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії САК № 769660) (справа № 139/1116/16-к). Відповідно до ч. 1 ст. 168 КПК України, кожна особа, яка здійснила законне затримання, зобов’язана одночасно із доставленням затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи передати їй тимчасово вилучене майно. Факт передання тимчасово вилученого майна засвідчується протоколом.
Рапортом, протоколом огляду місця події, текстом клопотання стверджується, що фактичне володіння С. автомобілем було обмежено - його доставлено на спеціальний майданчик для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів Мурованокуриловецького ВП Могилів-Подільського ВП ГУНП у Вінницькій області, а можливість користуватися і розпоряджатися цим автомобілем обмежено шляхом вилучення свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Однак протоколи, які б засвідчували факт тимчасового вилучення майна і документа та його передачу слідчому, відсутні.
Також розглянуто 1 клопотання про скасування арешту майна.
2. Запобіжні заходи, як частина заходів забезпечення кримінального провадження
Запобіжні заходи – це частина заходів забезпечення кримінального провадження, спрямованих на забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого через певне обмеження їхніх особистих прав.
Система запобіжних заходів визначена в ст. 176 КПК України, а саме:
1) особисте зобов’язання (ст. 179 КПК);
2) особиста порука (ст. 180 КПК);
3) застава (ст. 182 КПК);
4) домашній арешт (ст. 181 КПК);
5) затримання – тимчасовий запобіжний захід (ст.ст. 188−192, 207−213 КПК);
6) тримання під вартою (ст. 183 КПК).
Особисте зобов'язання – це запобіжний захід, сутність якого полягає у письмовому, під розписку, покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов’язання виконувати визначені слідчим суддею або судом обов’язки¸ передбачені ст. 194 КПК України. Особисте зобов'язання є найбільш м'яким запобіжним заходом, який полягає в обмеженні права підозрюваного, обвинуваченого на свободу пересування, вибір місця проживання покладених на нього процесуальних та інших, визначених законом і зазначених в особистому зобов'язанні, обов'язків.
У випадку неявки підозрюваного для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання слід враховувати, якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивільний відповідач, який був у встановленому КПК порядку викликаний (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з'явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення відповідно до ч. 1 ст. 139 КПК України. Також може бути застосовано привід.
Слідча суддя Тучинська Н.В. розглянула клопотання слідчого Мурованокуриловецького ВП Могилів-Подільського ВП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання відносно П. (справа 139/198/16-к) .
П. обґрунтовано підозрюється у вчинені кримінального правопорушення ч. 2 ст. 185 КК України. Злочин внесено в ЄРДР.
Підозрювана є молодою особою, що раніше не притягувалась до кримінальної відповідальності та має на утриманні неповнолітню та двоє малолітніх дітей. Однак, судом установлено, що П. підозрюється у вчиненні злочину середньої тяжкості, за який передбачена кримінальна відповідальність у виді позбавлення волі на строк до п’яти років. Із довідки виконавчого комітету Лучинецької сільської ради слідує, що П. проживає в с. Лучинець без реєстрації, виїжджає із села на заробітки. Такий факт не заперечила і сама підозрювана у судовому засіданні. Також вона не заперечила, що ігнорувала телефонні дзвінки слідчого, а також заявила, що не передзвонювала слідчому, оскільки не має коштів на рахунку.
Таким чином, досудовим слідством доведено наявність ризиків, передбачених п. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, що: процесуальна поведінка П. та відсутність реєстрації місця проживання, періодичні заробітки за межами району дають підстави вважати, що вона може переховуватися від органів досудового розслідування та суду.
За таких обставин виникла необхідність застосувати до останньої запобіжний захід як особисте зобов'язання.
У провадженні Мурованокуриловецького районного суду у 2016 році розглянуто 3 або 3,12 % клопотання про застосування особистого зобов'язання відповідно до ст. 179 КПК України, які задоволено.
Домашній арешт (ст. 181 КПК України) полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Суть домашнього арешту полягає в тому, що за наявності достатніх підстав для обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту за рішенням слідчого судді встановлюються обмеження, пов’язані зі свободою пересування поза межами житла цілодобово чи у визначений період часу.
В 2016 році судом розглянуто одне клопотання щодо застосування домашнього арешту. Так, по справі № 139/833/16-к ставилося дане питання щодо підозрюваного П., оскільки підозрюваний, маючи непогашену судимість, повторно вчинив новий умисний корисливий тяжкий злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК України, в результаті чого винили ризики, передбачені ст. 177 КПК України. П. офіційно не працював, а тому міг виїхати за межі України на тимчасові заробітки, переховуючись цим самим від органів досудового розслідування та суду. Крім того, на території сільської ради П. характеризувався з негативної сторони як такий, що зловживав спиртними напоями, і це могло стати причиною вчинення ним нового кримінального правопорушення. В ході розслідування кримінального правопорушення П. не з’являвся на виклики до слідчого.
Відповідно до ч. 2 ст. 181 КПК України, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
П. обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, який карається позбавлення волі на строк від 3 до 6 років.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам.
1. Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставами застосування запобіжного заходу є обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризику (ризиків), перелік яких встановлено пунктами 1 - 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та не підлягає розширеному тлумаченню.
Так, по справі № 139/802/16-к враховуючи показання підозрюваного Г. , що підпал він спланував як помсту І. за конфлікт із сестрою, є в наявності ризик: вчинити інше кримінальне правопорушення, направлене на помсту потерпілому у цьому кримінальному провадженні. Г. підозрюється у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від трьох до десяти років. Він має непогашену судимість за особливо тяжкі злочини, не має міцних соціальних зв’язків, зокрема, живе в селі одиноко, ніде не працює, як доходи має лише допомогу по безробіттю та кошти від здачі в оренду земельної ділянки..
З огляду на тяжкість злочину, на санкцію інкримінованої частини статті, на суму спричиненого злочином матеріального збитку, обставини, що Г. відразу після вчиненого підпалу зник з місця події та місця постійного проживання, що стверджується його показаннями в судовому засіданні та даними протоколу затримання про місце затримання, відсутністю родини в Україні, але має (з його слів) сина, що проживає у м. Москва, є наявність ризиків, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.
Слідча суддя застосувала щодо Г. запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти вищезазначеному ризику та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Також слідчими суддями розглянуто по одному клопотанню про огляд приміщення та території, про надання дозволу на проведення огляду земельної ділянки, про переведення засудженого до слідчого ізолятора, які задоволено.
В 2016 році надійшло 11 клопотань про надання дозволу на проведення позапланової виїзної документальної перевірки, які задоволено
Одне клопотання про проведення перевірки в діяльності ДП «Мурованокуриловецький райагроліс» Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Віноблагроліс» відмовлено в задоволенні, оскільки проведення перевірки не є заходом забезпечення кримінального провадження та слідчою дією, надання дозволу екологічній інспекції на проведення перевірки не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України. Порядком організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженим наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 464 від 10.09.2008 року (п. 3.6) передбачено підстави для проведення позапланових перевірок. Позапланова перевірка проводиться за наказом органу Держекоінспекції та направленням на проведення перевірки керівника органу Держекоінспекції або його заступника (п. 3.8 Порядку).
В апеляційному порядку скасовано одну ухвалу слідчого судді про задоволення клопотання прокурора Могилів - Подільської місцевої прокуратури про накладення арешту на грошові кошти ТОВ «Кіпер - СБ», який відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки відповідно до ст. 96-3 КК України не передбачено підстави для застосування до юридичних осіб кримінально - правового характеру за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 172 КК України.
Висновки
Керівник апарату суду Людмила Козак
_03_03.png)
