Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області

13 березня 2017, 14:19

Узагальнення причин скасування і зміни судових рішень Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області при розгляді справ за 2016 рік

1. Причини помилок, які допускали судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області при розгляді адміністративних справ.

2. Причини помилок, які допускали судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області при розгляді цивільних справ.

3. Причини помилок, які допускали судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області при розгляді кримінальних справ (кримінальних проваджень).

4. Причини помилок, які допускали судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області при розгляді справ про адміністративні правопорушення

Протягом 2016 року до Вінницького апеляційного адміністративного суду оскаржено 22 рішення по адміністративних справах Мурованокуриловецького районного суду.

З них, по 6 - судом апеляційної інстанції у 2016 році прийнято рішення.

За результатами розгляду Вінницький апеляційний адміністративний суд залишив без змін – 4 рішення місцевого суду; скасував - 2 рішення та 16 апеляційних скарг повернув особам, які їх подали через не усунення недоліків.

Так, по справі № 139/553/15-а (головуюча суддя Коломійцева В.І.) за позовом К. до М. про визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та скасування рішення, Мурованокуриловецький районний суд виніс рішення, яким позов задовольнив частково.

Дії М., пов’язані із прийняттям 49 сесією 6 скликання рішення № 979 від 5 березня 2015 року «Про включення до переліку об’єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації» визнано протиправними в частині встановлення заборони відчуження комунального майна, житлової квартири № 1 по вул. С., 9 в смт. Муровані Курилівці будь-яким способом.

Виключено з пункту 1 рішення 49 сесії 6 скликання Мурованокуриловецької селищної ради № 979 від 5 березня 2015 року «Про включення до переліку об’єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації» слова «Заборонити відчуження комунального майна, житлової квартири № 1 по вул. Спортивній, 9 в смт. Муровані Курилівці будь-яким способом та».

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з бюджету М. на користь К. судові витрати в розмірі 73 (сімдесят три) грн. 08 копійок.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не мав права встановлювати заборону відчуження комунального майна. Водночас відповідач правомірно відніс вказану квартиру до переліку об’єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації, зважаючи на доцільність та інтереси територіальної громади.

Вінницький апеляційний адміністративний суд з таким висновком не погодився і зазначив, що повноваження органів місцевого самоврядування щодо затвердження переліку об’єктів державного житлового фонду, які не підлягають приватизації, повинні реалізовуватись виключно з урахуванням ч.2 ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», яка визначає чіткий перелік об’єктів державного фонду, які не підлягають приватизації. Щодо інших об’єктів комунальної власності (нежитлового фонду), органи місцевого самоврядування здійснюють надані їм повноваження у сфері приватизації згідно вимог Закону України «Про приватизацію державного майна» дія якого не поширюється на приватизацію об’єктів державного житлового фонду.

Таким чином постанову Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 14 січня 2016 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

У лютому 2016 року К. знову звернувся до Мурованокуриловецького районного суду з адміністративним позовом до М. Справа зареєстрована за №139/162/16-а (головуюча суддя Коломійцева В.І.)

У позові позивач просив визнати дії М., пов'язані із розглядом запиту К. на доступ до публічної інформації від 15 лютого 2016 року протиправними та зобов'язати М. задовольнити його запит на доступ до публічної інформації від 15 лютого 2016 року у спосіб, визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації», для чого зобов'язати М. надати йому: копії документів, які долучались М. до касаційної скарги від 23.06.2015 року на постанову Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 11 березня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року у справі № 139/147/15-а; копію рішення Вищого адміністративного суду України, прийнятого за результатами розгляду касаційної скарги від 23.06.2015 року на постанову Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 11 березня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року у справі №139/147/15-а; копію списків осіб в порядку черговості, які знаходились на квартирному обліку у виконавчому комітеті М. станом на 31 грудня 2008 року із зазначенням дати взяття на облік; копію списків осіб, яким пропонувалось надати квартири в будинку №3 по вул. П. в смт.Муровані Курилівці, що вносились Мурованокуриловецькою селищною радою на розгляд Координаційної ради з питань розподілу квартир, що придбані Державною іпотечною установою.

Постановою Мурованокуриловецького районного суду від 23 березня 2016 року адміністративний позов задоволено частково. Дії М., пов’язані із розглядом запиту К. про доступ до публічної інформації від 15 лютого 2016 року, визнано протиправними.

Зобов’язано М. розглянути запит К. про доступ до публічної інформації від 15 лютого 2016 року у спосіб, визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації» та надати К.:

- копії списків осіб в порядку черговості, які знаходились на квартирному обліку у виконавчому комітеті Мурованокуриловецької селищної ради, станом на 31 грудня 2008 року, із зазначенням дати взяття на облік;

- копії списків осіб, яким пропонувалось надати квартири в будинку № 3 по вулиці П. в смт. Муровані Курилівці, що вносились Мурованокуриловецькою селищною радою на розгляд Координаційної ради з питань розподілу квартир, що придбані Державною іпотечною установою.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Ухвалюючи таке рішення, Мурованокуриловецький районний суд виходив з того, що позивач звернувшись до М. Вінницької області із запитом на надання йому копій документів (додатків), які надавались (долучались) селищною радою до касаційної скарги від 23.06.2015 року на постанову Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 11 березня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року у справі №139/147/15-а, а також копії рішення Вищого адміністративного суду України, прийнятого за результатами розгляду касаційної скарги, не врахував того, що в даному випадку вказана інформація не може бути публічною, оскільки вона була отримана і створена суб'єктом владних повноважень не у процесі виконання своїх обов'язків, а у процесі реалізації свого права на касаційне оскарження у конкретній адміністративній справі. Тому відмова М. Вінницької області у її наданні не може вважатися порушенням законодавства про доступ до публічної інформації.

Апеляційний суд, скасовуючи дане рішення, встановив, що запитувана інформація не має обмеженого доступу і відповідач не надав доказів існування таких, зі змісту ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», не вбачаються підстави для відмови в задоволенні запиту, поданого з дотриманням вимог Закону України «Про доступ до Публічної інформації».

За таких обставин, постанова Мурованокуриловецького районного суду була скасована, і винесена нова постанова, якою позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Разом з тим, при винесенні рішення судом першої інстанції враховувались роз’яснення, які надані ВАС України в Довідці про вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 01.06.2013 року, згідно яких визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб’єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов’язків. Тому вказане питання потребує додаткового обговорення та роз’яснення.

Протягом 2016 року до апеляційного суду було оскаржено 36 рішень Мурованокуриловецького районного суду, винесених в порядку цивільного судочинства у 2016 році.

За результатами даного розгляду Апеляційний суд Вінницької області скасував 8 рішень Мурованокуриловецького районного суду, винесених у 2016 році. За формами та видами скасованих рішень можна виділити наступні:

- рішення – 8. З них: 2 рішення – судді Добровольського В.В., 2 рішення - судді Коломійцевої В.І. та 4 рішення судді Тучинської Н.В.

- ухвала про залишення без розгляду – 1 (суддя Добровольський В.В.);

- ухвала про відмову у відкритті провадження – 1 (суддя Тучинська Н.В.);

Щодо стягнення заборгованості за кредитним договором

1. По справі № 139/944/14-ц (головуючий суддя Добровольський В.В.) суд, розглянувши цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до В., Р., за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача — Р., про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з будинку, виніс рішення, яким позов задовольнив. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №VIUWGA00001514 від 19 липня 2007 року в розмірі 114 178,20 (сто чотирнадцять тисяч сто сімдесят вісім гривень) 20 копійок, яка складається із: заборгованості за кредитом - 63 128,94 (шістдесят три тисячі сто двадцять вісім гривень) 94 копійки; заборгованості по процентам за користування кредитом - 10 209,83 (десять тисяч двісті дев’ять гривень) 83 копійки; пені за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором - 35 164,28 (тридцять п’ять тисяч сто шістдесят чотири гривні) 28 копійок, а також штрафи відповідно до договору: 250,00 грн. (двісті п’ятдесят гривень) - штраф (фіксована частина); 5 425,15 (п’ять тисяч чотириста двадцять п’ять гривень) 15 копійок – штраф (процентна складова) звернув стягнення на будинок загальною площею 78,90 кв. м., який розташований за адресою: вул. К. будинок д., с. В. Мурованокуриловецький район Вінницька область, вартістю 62 000 гривень, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на підставі договору іпотеки №VIUWGA00001514 від 19 липня 2007 року Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях неналежно від форм власності та підпорядкування з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами державних дій, необхідних для здійснення продажу предмету іпотеки.

Виселено В. та Р. з будинку, розташованого за адресою: Вінницька область, Мурованокуриловецький район, с. В., вул. К. № 2, із зняттям з реєстраційного обліку у Мурованокуриловецькому РС УДМС України у Вінницькій області.

Апеляційним судом Вінницької області зазначене рішення скасоване в частині виселення В. та Р. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, зауважив, зокрема, що суд першої інстанції, задовольняючи позовну вимогу про виселення В. та Р. помилково виходив виключно з положень ч.2 ст. 39 ЗУ “Про іпотеку” та ч.3 ст. 109 ЖК УРСР та проігнорував ч.2 ст.109 ЖК УРСР, відповідно до якої громадянам, яких виселяють з жилих приміщень одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено у рішенні суду.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Враховуючи, що будинок №24 по вул. К. в с. В., Мурованокуриловецького району, Вінницької області, який є предметом договору іпотеки, не був придбаний за кредитні кошти, іншого житла В. та Р. не мають, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для виселення останніх без надання їм іншого постійного жилого приміщення.

2. По справі № 139/56/16-ц (головуюча суддя Тучинська Н.В.), 25.03.2016 року судом розглянуто справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк “ПриватБанк” до Р. та Р. про стягнення заборгованості за кредитним договором, за результатами розгляду позов ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено частково. Стягнути із Р. (паспорт серії АА № 989340, виданий Мурованокуриловецьким РВ УМВС України у Вінницькій області 25 серпня 1999 року, ідентифікаційний номер 2745419155) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО № 305299, рах. № 29092829003111 (для погашення заборгованості) суму заборгованості по кредиту в розмірі 20474 (двадцять тисяч чотириста сімдесят чотири) долари 99 центів США, що за курсом станом на день винесення цього рішення складає 537512 (п’ятсот тридцять сім тисяч п’ятсот дванадцять) гривень 69 копійок, а також судові витрати в сумі 7036 (сім тисяч тридцять шість) гривень 23 копійки.

В позові до Р. відмовлено.

Відмовляючи у солідарному стягненні заборгованості за кредитним договором з поручителя Р., суд виходив з того, що публічним акціонерним товариством комерційний банк “ПриватБанк” пропущений шестимісячний строк пред’явлення позову до поручителя про дострокове повернення всієї суми кредиту.

Однак, апеляційний суд, скасовуючи дане рішення зазначив, що такий висновок суду не відповідає дійсним обставинам справи та суперечить нормам цивільного права, якими регулюються правовідносини, що виникли між сторонами.

Так, за змістом ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Згідно п.12.Договору поруки, укладеного з відповідачем Р. порука за цим договором припиняється після закінчення 5 (п’яти) років з дня настання строку повернення кредиту за кредитним договором.

Враховуючи, що кредитор ПАТ КБ “ПриватБанк” звернувся в суд, з позовною заявою про стягнення заборгованості за договором кредиту, до боржника Р. та поручителя Р. 26.01.2016 року, тобто в межах передбаченого договором 5 (річного) строку, висновок суду першої інстанції про пропущення ПАТ КБ “ПриватБанк” такого строку у зв’язку з неправильним визначенням початку його перебігу — факту порушення позичальником своїх зобов’язань, а саме з 30.05.2015 року, є помилковим.

Таким чином, апеляційну скаргу було задоволено. Рішення Мурованокуриловецького районного суду від 25.03.2016 року скасовано і ухвалено нове, яким вказані позовні вимоги – задоволено.

3. По справі №139/958/15-ц (головуюча суддя Коломійцева В.І.) за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до М. та Н. про стягнення заборгованості, Мурованокуриловецький районний суд виніс рішення яким позов задовольнив.

Стягнув солідарно з М. , 17.03.1976 року народження, та Н., 08.02.1984 року народження, на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», 01001, м. Київ, вулиця Десятинна, 4/6, ЄДРПОУ – 23494714, МФО 300346, п/р № 37396000000004 заборгованість в сумі 3752 (три тисячі сімсот п’ятдесят два) дол. США 12 центів, що за курсом НБУ станом на 26.09.2015 року складає – 80537 (вісімдесят тисяч п’ятсот тридцять сім) гривень 26 копійок, яка складається із:

- заборгованості за кредитом – 3475 (три тисячі чотириста сімдесят п’ять) дол. США 89 центів, що за курсом НБУ станом на 26.09.2015 року складає – 74608 (сімдесят чотири тисячі шістсот вісім) гривень 13 копійок;

- заборгованості по відсотках – 143 (сто сорок три) дол. США 37 центів, що за курсом НБУ станом на 26.09.2015 року складає – 3077 (три тисячі сімдесят сім) гривень 36 копійок;

- заборгованості по пені –132 (сто тридцять два) дол. США 86 центів, що за офіційним курсом НБУ станом на 26.09.2015 року складає – 2851 (дві тисячі вісімсот п’ятдесят один) гривень 77 копійок.

Стягнув солідарно з М., 17.03.1976 року народження та Н., 08.02.1984 року народження, на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», 01001, м. Київ, вулиця Десятинна, 4/6, ЄДРПОУ – 23494714, МФО 300346, п/р № 37396000000004 – 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) гривень витрат по сплаті судового збору.

Колегія апеляційного суду Вінницької області не погодилась з таким висновком суду в частині задоволення позовних вимог про солідарне стягнення з відповідача Н., як поручителя, зазначивши, що відповідно до частини 1 ст.559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

За змістом ч.1 ст. 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

З матеріалів справи, а саме п.2.2 кредитного договору №490054244 від 26.12.2007 року вбачається, що номінальна процентна ставка кредиту становила 14,5%. Проте, у розрахунку сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки – додатку №1 від 17.11.2009 року до кредитного договору, вказано відсоткова ставка з 01.09.2008 року 16,5% річних, тобто збільшена на 2%. І розрахунок заборгованості за кредитним договором зроблений за збільшеною відсотковою ставкою 16,5%. З додатку №1 від 17.11.2009 року видно, що він погоджений лише з М. – боржником.

Доказів, які б свідчили про згоду відповідача Н. на збільшення обсягу відповідальності боржника за основним договором, позивач суду не надав. У договорі про внесення змін і доповнень №1 від 17.11.2009 року до договору поруки №490054244-П від 26.12.2007 року, який підписаний Н., теж відсутні відомості про зміну відсоткової ставки кредиту та будь-яка згода Н. на збільшення відсоткової ставки.

Оскільки встановлено, що відповідач Н. згоди на збільшення обсягу відповідальності боржника за основним договором не надавав, а збільшення позивачем 01.09.2008 року розміру відсоткової ставки за користування кредитом на 2% призводить до збільшення відповідальності поручителя, порука вважається припиненою, а отже відсутні були підстави для задоволення позовних вимог до відповідача Н.

Таким чином, рішення суду першої інстанції було скасовано в частині солідарного стягнення з Н.. заборгованості за кредитним договором. У задоволенні позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк» до Н. було відмовлено.

4. По справі № 139/57/16-ц (головуюча суддя Коломійцева В.І.) за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до М. про стягнення заборгованості, Мурованокуриловецький районний суд виніс рішення яким відмовив у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалюючи таке рішення, Мурованокуриловецький районний суд виходив з того, що вимоги позивача щодо надання позичальнику кредитних коштів в сумі 2500 гривень та нарахування відсотків на прострочену заборгованість по кредиту в сумі 4328 гривень 87 копійок є недоведеними, з наданого позивачем розрахунку неможливо встановити заборгованість, нараховану до 30.11.2012 року, що унеможливлює перевірку правильності арифметичного нарахування загального залишку заборгованості.

Апеляційним судом Вінницької області зазначене рішення скасоване та ухвалено нове, яким позов задоволено у повному обсязі.

Апеляційний суд Вінницької області скасовуючи дане рішення, зауважив, що судом першої інстанції не виконано вимоги ч.4 ст.10 ЦПК України щодо сприяння всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, роз’яснення особам, які беруть участь у справі їх прав та обов’язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених кодексом, зокрема не роз’яснено право відповідача звернутися із клопотанням про витребування доказів.

Позивачем же на підтвердження своїх вимог надано розрахунок заборгованості, який не спростований відповідачем, а тому висновок суду першої інстанції про недоведеність вимог з підстав неясності розрахунку не ґрунтувався на вимогах чинного законодавства.

5. По справі № 139/94/15-ц (головуюча суддя Тучинська Н.В.) за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до Я. про стягнення заборгованості за кредитним договором, Мурованокуриловецький районний суд виніс рішення яким відмовив у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалюючи таке рішення, Мурованокуриловецький районний суд виходив із того, що Я. не укладала та не підписувала з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір №VIUWG000002076 від 04 квітня 2008 року, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої та технічної експертизи №513/514/15-21 від 28 травня 2015 року, а також позивач не довів, що відповідачка отримувала кошти за цим кредитним договором.

Апеляційний суд Вінницької області скасовуючи дане рішення, встановив, що погоджуючись із запереченнями Я. про не підписання нею кредитного договору та не отримання коштів за цим договором, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що позов про визнання договору недійсним у встановленому порядку останньою не заявлявся і предметом судового розгляду не був. Викладене свідчить, що у суду були відсутні підстави для з'ясування обставин, за яких можливе визнання правочину недійсним у зв'язку з не підписанням договору та встановлення будь-яких висновків з приводу їх існування при вирішенні спору про стягнення заборгованості.

Рішення Мурованокуриловецького районного суду було скасовано, і винесено нове, яким позов задоволено частково.

Щодо справ окремого провадження

1.По справі №139/476/14-ц (головуючий суддя Добровольський В.В.) суд, за заявою прокурора Мурованокуриловецького району в інтересах Обухівської сільської ради Мурованокуриловецького району про визнання спадщини відумерлою, виніс рішення, яким заяву задоволив. Визнав відумерлою спадщину, що відкрилась після смерті Д., який проживав та помер 16 лютого 2005 року у с. Петрівка Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Визнав за територіальною громадою с. Обухів Мурованокуриловецького району Вінницької області право на земельну частку (пай) № 224, площею 5,1546 га, за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, вартістю 68 491,79 грн., розташовану на території Обухівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, що залишилась після смерті Д.

Дане рішення суд мотивував тим, що з часу відкриття спадщини після смерті Д. минуло більше року, спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, а тому за таких обставин спадщину після смерті Д. слід визнати відумерлою.

Апеляційний суд Вінницької області зазначене рішення скасував на тій підставі, що суд першої інстанції, задовольняючи позов всупереч ст.278 ЦПК України, не перевірив належним чином, зокрема, чи існують спадкоємці майна, яке належало за життя померлому Д., хоча це має суттєве значення для правильного вирішення справи. Не витребував з нотаріальної контори спадкову справу на померлого Д. і не з’ясував питання щодо того, чи звертались з питанням прийняття спадщини та її подальшого оформлення.

На основі доказів, які містяться у матеріалах справи колегією суддів було встановлено, що ділянка, яка залишилася після смерті Д. і не може вважатися відумерлою спадщиною, оскільки є спадкоємець на це майно.

2.По справі №139/586/15-ц (головуюча суддя Тучинська Н.В.) за заявою Ч., з участю Бахтинської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 30 липня 2015 року заява Ч. була задоволена. Встановлено факт, що Ч., 1946 року народження, з 1980 року по 16 червня 2006 року проживала однією сім`єю як дружина та чоловік без реєстрації шлюбу із К., який помер 16 червня 2006 року.

Апеляційний суд Вінницької області зазначене рішення скасував та заяву Ч. залишив без розгляду, оскільки суд першої інстанції, розглядаючи заяву Ч. не з’ясував належним чином наявність спадкоємців після померлого К.

Щодо визнання права власності на будинок

1. По справі № 216/1060/12-ц (головуюча суддя Тучинська Н.В.) за позовом С. до Михайловецької сільської ради, треті особи: Д., КП «Могилів-Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» про визнання права власності на житловий будинок з господарськими спорудами за набувальною давністю, Мурованокуриловецький районний суд виніс рішення яким позов задовольнив. Визнав за С., 1968 року народження, право власності на 100% житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташовані по вулиці Л. № 7 в с. Михайлівці Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Апеляційний суд Вінницької області скасовуючи рішення Мурованокуриловецького районного суду і відмовляючи у позові, зазначив, що право власності на нерухоме майно, яке не прийняте в експлуатацію та яке не зареєстровано в установленому законом порядку не може бути набутим в порядку ст. 344 ЦК України.

Щодо залишення заяви без розгляду.

Так, по справі № 139/558/16-ц (головуючий суддя Добровольський В.В.) за заявою представника боржника К. про поновлення строку для подання заяви про касування судового наказу та скасування самого наказу №2-Н-58/2009, виданого Мурованокуриловецьким районним судом Вінницької області 10.08.2009 року, у справі за позовом ЗАТ КБ «ПриватБанк» до К. про стягнення боргу за кредитним договором, суддя виніс ухвалу про залишено заяви без розгляду через пропущення строку передбаченого ст.105, 105-1 ЦПК України для подання до суду заяви про скасування судового наказу.

Апеляційний суд з таким висновком не погодився і зазначив, що дійсно, відповідно до вимог ч.2 ст.105-1 ЦПК України заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого ч.1 ст.105 цього Кодексу, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви.

Як убачається з матеріалів справи 10.08.2009 року за заявою представника Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» Мурованокуриловецьким районним судом було видано судовий наказ про стягнення із К. заборгованості у розмірі 16328,22 грн. за кредитним договором № VIUWSE00000252 від 09.11.2008 року. Розгляд заяви про видачу судового наказу проведено без участі боржника К. Відомості про дату та час ознайомлення К. з виданим судовим наказом в матеріалах справи відсутні.

Окрім того під час розгляду заяви К. про поновлення строку для подання заяви про скасування судового наказу суд зіслався на наявність ухвали Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 26.04.2016 року про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами, якою підтверджується обізнаність боржника К. про існування кредитної заборгованості та судового наказу про стягнення цієї заборгованості.

З таким висновком суду колегія суддів не погодилася, оскільки К. не визнає самого факту укладення з банком кредитного договору №VIUWSE00000252 від 09 листопада 2006 року, отримання ним в банку кредиту та посилається на висновок судово-технічної та почеркознавчої експертизи №2045/2046/13-21 від 12.12.2013 року, згідно висновку якої підпис в графі «позичальник» ймовірно виконано не К., а іншою особою.

Рішенням Муованокуриловецького районного суду Вінницької області від 30.12.2013 року в задоволенні позову ЗАТ КБ «Приватбанк» до К. про стягнення заборгованості за кредитним договором №VIUWSE00000252 від 09 листопада 2006 року відмовлено, у зв’язку зі спливом строку позовної давності.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про обізнаність К. про існування судового наказу про стягнення в безспірному порядку на користь банку кредитної заборгованості, пропущення ним без поважних причин строку для подачі заяви про скасування судового наказу не відповідає обставинам і матеріалам справи та не ґрунтується на вимогах закону.

Щодо відмови у відкритті провадження

По справі № 139/55/16-ц (головуюча суддя Тучинська Н.В.) за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до В., Р., Р., Р., що діє від свого імені та від імені малолітнього Р. про виселення, суддя винесла ухвалу про відмову у відкритті провадження у зв’язку з тим, що є таке, що набрало законної сили, рішення суду у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і тих самих підстав.

Апеляційний суд Вінницької області зазначену ухвалу скасував, а матеріали позовної заяви повернув суду першої інстанції для продовження розгляду на тій підставі, що з матеріалів справи, зокрема рішення Мурованокуриловецького районного суду від 15 травня 2012 року вбачається, що сторонами розгляду спору, який розглядався судом були: ПАТ КБ «ПриватБанк» (позивач) та В. (відповідач), а предметом спору – звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є житловий будинок по вул. К, 24 с. В. Мурованокуриловецького району Вінницької області та виселення із даного будинку.

У січні 2016 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» вимогу обґрунтував тим, що після прийняття судом рішення про звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок та виселення, ним було направлено на адресу В. письмове повідомлення про добровільне звільнення предмету іпотеки всіх проживаючих та зареєстрованих в ньому осіб у 30-ти денний строк з дня отримання повідомлення відповідно до ст.40 Закону України «Про іпотеку».

Такі обставини свідчать про те, що підстави позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про виселення змінились, порівняно із підставами позову поданого ним у 2012 році.

Отже, суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не врахував, що і сторони, і підстави позову у даній справі змінені, а тому прийшов до помилкового висновку про те, що рішення Мурованокуриловецького районного суду від 15.02.2012 року, прийняте щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

4. Причини помилок, які допускали судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області при розгляді кримінальних проваджень.

Протягом 2016 року до апеляційного суду було оскаржено 9 рішень Мурованокуриловецького районного суду, винесених в порядку кримінального судочинства у 2016 році. З них:

Вироки – 5;

Ухвали слідчого судді – 4.

За результатами розгляду апеляційних скарг 1 вирок було змінено; 1 – скасовано; 1- апеляційну скаргу на вирок повернуто апелянту та 3 ухвали слідчого судді – скасовані.

Так, 26 липня 2016 року по кримінальному провадженню № 139/257/16-к (головуюча суддя Тучинська Н.В.), Ю. визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 185 КК України та виправдано.

Повернуто Ю. три мішки зерна, що були вилучені у нього працівниками поліції 04 березня 2016 року під час огляду домоволодіння.

Апеляційний суд Вінницької області (апеляційне провадження № 11-кп/772/1289/2016) скасував вирок та призначив новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

Підставою для скасування стало те, що суд призначаючи кримінальне провадження щодо Ю. до судового розгляду, до видалення в нарадчу кімнату в порушення ч.4 ст.367 КПК України зазначив про призначення кримінального провадження до розгляду, узгодивши дату, що ставить під сумнів неупередженість суду та відсутність заінтересованості по даному кримінальному провадженню. Крім того, судом під час судового розгляду було допитано свідків Г., С., І., без приведення їх до присяги та порушено вимоги ст.23 КПК України.

2.По іншій справі № 139/607/16-к про обвинувачення Р. у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України (головуючий суддя Добровольський В.В.) судом допущено порушення при призначені обвинуваченій покарання.

Так, суд визнав Р. винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України та призначив їй покарання у виді обмеження волі строком 1 рік. На підставі ст.75 КК України Р. звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 1 рік. Відповідно до п.п.2,3,4 ч.1 ст.76 КК України зобов’язано не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти орган кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.

Вирок переглядався в апеляційному порядку і був скасований оскільки, Р. раніше судима вироком Мурованокуриловецького районного суду від 29.06.2016 року за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнена від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком.

Кримінальне правопорушення, за яке Р. засуджена вироком Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 25.07.2016 року за ч.2 ст.185 КК України до покарання у виді 1 року обмеження волі та на підставі ст.75 КК України звільнена від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком, вчинено нею 22.06.2016 року. Тобто до ухвалення попереднього вироку, а тому при ухваленні вироку від 25.07.2016 року стосовно Р., суд першої інстанції мав застосувати ч.4 ст.70 КК України та призначити остаточне покарання обвинуваченій за сукупністю злочинів.

Таким чином, вирок Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 25.07.2016 року стосовно Р., в частині призначеного їй покарання, - скасовано. Р призначено покарання за ч.2 ст.185 КК України у виді обмеження волі строком на 1 рік.

Відповідно до ст. 75 КК України Р. звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 1 рік.

Відповідно до п.п.2,3,4 ч.1 ст.76 КК України зобов’язано не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти орган кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.

Відповідно до ч.4 ст.70, ст. 72 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань за цим вироком та вироком Мурованокуриловецького районного суду від 29.06.2016 року остаточне покарання визначити 3 роки 3 місяців позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнити Р. від відбування призначеного покращання з випробуванням та іспитовим строком 1 рік.

У 2016 році до апеляційного суду також було оскаржено чотири ухвалу слідчого судді.

1. По справі № 139/1160/16-к (слідчий суддя Тучинська Н.В.) прокурор Могилів Подільської місцевої прокуратури Арнаут Я.М. звернувся до Мурованокуриловецького районного суду з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12016020130000204 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1,2 ст.172 КК України.

Ухвалою слідчого судді від 13 грудня 2016 року клопотання прокурора було задоволено. Накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на розрахунковому рахунку №26008055323544, що належить товариству з обмеженою відповідальністю «Кіпер-СБ» який відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк» (м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, МФО 305299), з правом оголошення відповідної ухвали співробітникам Мурованокуриловецького відділення Вінницької філії ПАТ КБ «ПриватБанк».

Заборонено Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» проводити видаткові операції по перерахуванню та зняттю коштів з банківського рахунку з можливістю зарахування на зазначений рахунок коштів, що надходять.

Задовольняючи дане клопотання слідчий суддя виходив з того, що із наявних у матеріалах клопотання доказів, вбачається, що є достатні підстави вважати, що грошові кошти які містяться на рахунку ПАТ КБ «ПриватБанк» №26008055323544 є об’єктом кримінально-протиправних дій, набуті кримінально-протиправним шляхом, тому можуть бути використані як доказ у кримінальному провадженні і відповідають критеріям, встановленим у ст. 98 КПК України. Крім того, наявні на рахунку ПАТ КБ «ПриватБанк» №26008055323544 кошти можуть бути об’єктом стягнення у випадку задоволення цивільного позову (цивільних позовів) та об’єктом стягнення штрафних санкцій.

Суд апеляційної інстанції з цим не погодився, зазначивши, що у клопотанні слідчого та в ухвалі слідчого судді першої інстанції не зазначено та невмотивовано, чому незастосування заборони (арешту) може призвести до втрати слідів злочину, з метою збереження майна для відшкодування несплачених коштів за виконану роботу потерпілим, для забезпечення сплати обов’язкових платежів до бюджету та інших цільових фондів, або можуть настати інші негативні наслідки, які можуть перешкодити кримінальному провадженню (ч.4 ст. 174 КПК України).

Також колегія суддів вказала, що жодних аргументів на підставі яких суд дійшов висновку про наявність підстав для арешту в ухвалі не наведено, а саме розмір шкоди не обґрунтований, та накладення арешту на майно не відповідає визначеному розміру в цивільному позові - 6000,00 грн.

За таких обставин, ухвалу слідчого судді скасовано, а у задоволенні клопотання прокурора Могилів Подільської місцевої прокуратури про накладення арешту на грошові кошти ТОВ «Кіпер СБ» - відмовлено.

2.По справі № 139/227/16-к (слідчий суддя Тучинська Н.В.) ухвалою слідчого судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 21.03.2016 року відмовлено у задоволенні скарги З.., П., С., С., Щ. П., П., Ц. на ухвалу слідчого про закриття кримінального провадження №12016020230000003 у зв'язку з її необгрунтовністю.

Так, зі скарги останніх вбачається, що 03 та 12 січня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені заяви скаржників про вчинення підробок їхніх договорів оренди землі посадовими особами ТОВ «Богатир» с. Катюжани Мурованокуриловецького району.

На підставі чого, слідчою велось досудове розслідування, в процесі якого було встановлено, що мала місце підробка підписів в договорах оренди землі, які були укладені в 2006 році, а зареєстровані лише через рік директором ТОВ «Богатир» між жителями села – заявниками та ТОВ «Богатир» в особі директора М. Проте, визнавши, що дані договори не є офіційними документами, а їх підробка породжує лише цивільно-правові відносини і не несе кримінальної відповідальності, слідча 07.03.2016 року закрила кримінальне провадження за відсутністю складу кримінального правопорушення за ч.1 ст.358 КК України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, сторони оскаржили його.

Відмовляючи у задоволенні скарги слідчий суддя виходив с того, що спірні договори оренди землі неможливо вважати офіційними документами, бо в них відсутні необхідні ознаки, які би надавали їм форму офіційності. Ці договори не породжують якихось прав чи обов’язків і не звільняють від них, а також що в діях, причетних до підробок відсутня суб’єктивна сторона злочину, оскільки лише підробка підпису в них не породжую кримінальної відповідальності.

Апеляційний суд з таким висновком не погодився і зазначив, що безспірно встановивши, що договори оренди землі підроблені, слідча та суд без встановлення осіб, винних в цьому, прийняли рішення про недоцільність їх виявлення, оскільки незалежно від конкретних осіб, винних в цьому, мають існувати цивільно-правові стосунки між заявником та ТОВ «Богатир». Проте, за даних рішень стає незрозумілим до кого тоді ці цивільно-правові претензії особи мають пред’являти та хто їх має виконувати коли ні в чиїх діях не вбачається складу злочину, а їхні договори недійсні, бо підроблені.

Трактування підстав слідчого та слідчим суддею за яких спірні договори оренди землі не слід вважати офіційними документами, зроблені всупереч роз’ясненням Постанови Верховного Суду України №5-50кс15 від 09.07.2015 року щодо визначення критеріїв офіційності документа.

Щодо об’єктивної сторони злочину, то зміна змісту та характеру документа шляхом виправлення тексту та підробки підпису характеризує склад злочину за ч.1 ст.358 КК України, на що ні досудовим слідством ні судом не звернута належна увага при прийнятті рішень. Хоча слідча в своїй постанові зазначила, що факт підробки документу існує, проте документ є неофіційним.

За таких обставин, ухвалу слідчого судді скасовано, а кримінальне провадження повернуто прокурору для подальшого досудового слідства.

3. За аналогічних обставин апеляційним судом Вінницької області була скасована ухвала слідчого судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області (Добровольського В.В.) Справа зареєстрована за №139/235/16-к.

Протягом 2016 року до апеляційного суду Вінницької області оскаржено дві постанова Мурованокуриловецького районного суду у справі про адміністративні правопорушення.

За результатами розгляду одна постанова скасована.

По справі №139/39/16-п, постановою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 02.02.2016 року (суддя Коломійцева В.І.) Г. визнано винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 (вісімдесят п’ять) гривень, на користь держави.

Апеляційний суд Вінницької області скасував дану постанову, а провадження в справі закрив за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП, а саме відсутності умислу та прагнення в особи до вчинення дрібного хуліганство та мотиву неповаги до суспільства.

Висновки

Узагальнення причин помилок, які допускали судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області при розгляді справ у 2016 році, свідчить про те, що при розгляді певних категорій цивільних справ, у суддів Мурованокуриловецького районного суду виникали труднощі у застосуванні певних норм матеріального та процесуального права.

Дане узагальнення та виявлені помилки при розгляді справ обговорити на зборах суддів.

Суддя Мурованокуриловецького

районного суду Вінницької області В.І. Коломійцева