Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області

09 вересня 2013, 13:24

УЗАГАЛЬНЕННЯ

СУДОВОЇ ПРАКТИКИ РОЗГЛЯДУ КРИМІНАЛЬНИХ

СПРАВ (ПРОВАДЖЕНЬ), ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ТОРГІВЛЕЮ ЛЮДЬМИ АБО ІНШОЮ НЕЗАКОННОЮ УГОДОЮ ЩОДО ЛЮДИНИ РОЗГЛЯНУТИХ МУРОВАНОКУРИЛОВЕЦЬКИМ РАЙОННИМ СУДОМ У 2012 РОЦІ ТА І ПІВРІЧЧІ 2013 РОКУ.

План

Вступ.

1. Аналіз розгляду кримінальних справ;

2. Особливості розгляду кримінальних справ суддею;

Висновки.

Вступ

Глобалізація в світовому масштабі, зростаюча взаємозалежність та взаємопов’язаність держав, нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих регіонів світу спричинили небачене до цього часу поширення наприкінці XX ст. такого ганебного і антигуманного явища як торгівля людьми.

Торгівля людьми - це одне з найнебезпечніших явищ сучасності, та найжорстокіша форма порушення прав людини та її свобод. Вчинення такого злочину має руйнівні наслідки як для однієї людини так і для держави в цілому.

Український законодавець, на відміну від міжнародних актів, торгівлю людьми виділив як окрему форму злочину, відмінну від таких його форм, як вербування, перевезення (переміщення), передача, приховування або одержання людини, що в свою чергу означає, що у ст. 149 під торгівлею людьми слід розуміти власне торгівлю, тобто вчинення актів купівлі-продажу людей.

На сьогоднішній день торгівля людьми залишається серйозною проблемою в Україні, хоча за останнє десятиріччя для боротьби з цим явищем було докладено чималих зусиль.

1. Аналіз розгляду кримінальних справ.

Аналіз судової практики із зазначеної теми показав, що Мурованокуриловецьким районним судом протягом 2012 року та першого півріччя 2013 року було розглянуто одну кримінальну справу за обвинуваченням C. та К. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 149 КК України.

Вищевказана справа надійшла до суду 22 жовтня 2012 року і автоматизованою системою документообігу головуючим суддею у справі було визначено Добровольського В.В.

23 жовтня 2012 року після огляду матеріалів справи суддею одноособово, керуючись ст. 45, 47 КПК України (1960 року), було призначено адвоката. Підставою для прийняття такого рішення стала наявність у матеріалах справи судово-психолого-психіатричої експертизи, відповідно до якої обвинувачена К. виявляє ознаки розумової відсталості ступеня легкої дебільності з поведінковими порушеннями.

02 листопада 2012 року справу було призначено до судового розгляду на 19 листопада 2012 року та цього ж числа за клопотанням підсудного С., останньому було призначено захисника через Вінницьку обласну колегію адвокатів.

19 листопада 2012 року за клопотанням підсудного у справі було оголошено перерву.

21 листопада 2012 року судове засідання у справі було закінчено.

Суть справи:

На початку серпня 2012 року С. в с. Ягідне Мурованокуриловецького району Вінницької області умисно вступив в злочинну змову зі своєю співмешканкою К. про продаж малолітнього сина К. – І., 13.01.2007 року народження.

Маючи намір продати малолітнього І., С. та К. на початку серпня 2012 року в телефонній розмові з невідомою їм особою, яка назвалась Р., повідомили останній, що вони дійсно мають намір продати малолітнього сина – І. За малолітнього І. підсудні С. та К. попросили у Р. грошові кошти в сумі 40 000 гривень, однак надалі погодили отримати від Р. лише 30 000 гривень.

Реалізуючи свій злочинний намір по продажу дитини, С. та К. переслідуючи корисний мотив та мету особистого збагачення, умисно 14.08.2012 року біля 18-ї години в с. Ягідне Мурованокуриловецького району Вінницької області за грошову винагороду в сумі 30 000 гривень продали сторонній їм особі – Р. малолітнього І., 13.01.2007 року народження.

Розглядаючи справу по суті суд, прийшов до висновку, що дії підсудних С., К. слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 149 КК України, як торгівля людьми, кваліфікуючими ознаками якої є: торгівля людьми вчинена за попередньою змовою групою осіб та вчинена щодо малолітнього.

Призначаючи покарання суд враховував тяжкість вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом’якшують покарання, що підсудний вчинив особливо тяжкий злочин, негативно характеризується, раніше вчиняв злочини та вчинив новий злочин під час відбуття іспитового строку. Щодо підсудної К, суд, враховував тяжкість вчиненого злочину, особу винної, обставини, що пом’якшують покарання., зокрема що підсудна вчинила злочин, який відноситься до особливо тяжкого злочину, злочин вчинила вперше, має інвалідність третьої групи з дитинства. Крім того, до обставин, що пом’якшують покарання підсудній суд відніс щире каяття, сприяння у розкритті злочину, вчинення злочину жінкою в стані вагітності та внаслідок збігу важких сімейних обставин.

Разом з тим, суд не визнав вчинення злочину за попередньою змовою та вчинення злочину щодо малолітньої особи як обставинами, що обтяжують покарання підсудних в розумінні ст.67 КК України, оскільки зазначені обставини є кваліфікуючими ознаками вчинення злочину за ч. 3 ст. 149 КК України. Крім того, судом не визнано обставиною, що обтяжує покарання С. - вчинення злочину повторно, оскільки в його діях в розумінні ст. 32 КК України відсутня повторність і вбачається відповідно до ст. 34 КК України рецидив злочинів, і дана обставина не вмінена досудовим слідством, як така, що обтяжує покарання.

З урахуванням пом’якшуючих покарання обставин, суд обрав С. мінімальне покарання визначене санкцією ч. 3 ст. 149 КК України – вісім років позбавлення волі на підставі ст. 71 КК України частково приєднавши покарання за вироком Мурованокуриловецького районного суду від 30.01.2012 року за ч. 3 ст. 185 КК України та призначивши остаточне покарання у виді 8 років і 3 місяців позбавлення волі.

Підсудній К., суд, з урахуванням пом’якшуючих обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, зокрема, чистосердечного розкаяння у вчиненому, сприяння в розкритті злочину, вчинення злочину жінкою в стані вагітності та внаслідок збігу тяжких сімейних обставин, з урахуванням особи винної, яка є інвалідом дитинства третьої групи, прийшов до висновку про можливість призначення їй покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті ч. 3 ст. 149 КК України. Також суд враховував що вона за декілька днів стане породіллю, прийшов до висновку про можливість її виправлення без відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Таким чином, К. було призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з трирічним іспитовим строком та покладенням на неї обов’язків передбачених ст. 76 КК України.

Також суд враховуючи важкий матеріальний та сімейний стан підсудних, не застосовував до них конфіскацію майна.

05 грудня 2012 року до суду прокурором яка брала участь у розгляді кримінальної справи було направлено апеляцію на судовий вирок, а 20 грудня 2012 року Мурованокуриловецьким районним судом кримінальна справа була направлена для розгляду до Апеляційного суду Вінницької області з призначенням до слухання у апеляційному суді 30 січня 2013 року.

Після розгляду справи у апеляційному суді вирок суду було залишено без змін.

11 лютого 2013 року заступнику начальника Шаргородського РП КВІ УДПтС у Вінницькій області було направлено розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили відносно засудженої К.

28 травня 2013 року кримінальну справу направлено до ВСС України і на даний час відсутні відомості про результати її розгляду.

2. Особливості розгляду кримінальних справ суддею.

Під час провадження кримінальної справи головуючий суддя чітко та неухильно дотримувався строків, передбачених ст.ст. 241, 256 КПК (1960 р.) України (призначення справи до попереднього судового засідання та до судового розгляду). Вирок вручався підсудним із дотриманням вимоги ст. 344 КПК (1960 р.) України, тобто у триденний строк. Вирок, що набрав законної сили звернувся до виконання судом у строки, визначені ст. 404 КПК України.

Випадків безпідставного відкладення (оголошення перерви) під час розгляду кримінальної справи не траплялося. Оголошення перерви під час судового засідання було пов’язане із клопотанням самого підсудного.

Відповідно до положень ст. 45, 47 КПК суддею вирішувалось питання про призначення захисника у справі для підсудної К. яка згідно судово-психолого-психіатричної експертизи виявляє ознаки розумової відсталості. Іншого захисника у справі було призначено за клопотанням підсудного у попередньому судовому засіданні.

Разом з тим, враховуючи, що учасниками судового розгляду не оспорювались фактичні обставини справи та судом було встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви у добровільності та істинності їх позицій, роз’яснивши їм положення ст. 299 КПК (1960 року), суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи і обмежився допитом підсудних та дослідженням даних про їх особу.

Призначаючи покарання, суд дотримувався вимог кримінального закону враховував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винних та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Крім того, суддею відповідно до вимог кримінально-процесуального кодексу та постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінальних покарань» всебічно досліджувалися матеріали справи щодо наявності пом’якшуючих та обтяжуючих покарання обставин.

Так, приймаючи рішення по справі суддя у своєму рішенні чітко мотивував:

- чому призначена та чи інша міра покарання (основна – позбавлення волі і лише вона, або основна – позбавлення волі і додаткова – конфіскація майна або без такої);

- з урахуванням яких саме обставин призначена та чи інша міра покарання (передбачених ст. 66 КК України, що пом’якшують покарання чи передбачених ст. 67 КК України, що обтяжують покарання);

- чому саме тій чи іншій засудженій особі з урахуванням правил, передбачених ст. 69 КК України покарання призначене нижче нижчої межі, встановленої санкцією частини (частин) ст.149 КК України;

- чому саме засуджена особа одночасно із призначенням їй виду та міри покарання, на підставі ст.ст. 75, 76 КПК України звільняється від нього з випробувальним терміном, на який строк і з якими зобов’язаннями.

За правилами ч. 2 ст. 69 КК України суд може не призначати додаткового покарання, хоча може і призначити, бо це надане йому законом право, а не зобов’язання. З цієї ж причини конфіскація майна не була призначеною для засуджених, через їх важкий матеріальний та сімейний стан.

Одночасно, при постановленні вироку суд в мотивувальній частині визначив вид запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу, зокрема : С.- залишити без зміни утримання під вартою, К. –підписку про невиїзд, а в резолютивній части вироку не зазначив рішення про запобіжний захід засудженим до набрання вироком законної сили.

Постановою суду від 28 листопада 2013 року, прийнятою в порядку ст. 409 КПК України, дана прогалина була усунена.

Під час розгляду даної справи у судді не виникало проблемних та спірних питань при застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Висновки

Злочин, передбачений ст. 149 КК України, як і будь-яке інше явище, можна розглядати з різних точок зору.

Оскільки злочин – це людський вчинок, то цілком закономірним і вельми важливим представляється його психологічний аналіз – вивчення злочину як вияву властивостей даної особистості, розкриття мотивів і цілей злочинця. При цьому виясняється внутрішня, суб'єктивна сторона злочинної поведінки і встановлюються його безпосередні причини.

При розгляді даної справи суд чітко та неухильно дотримувався вимог закону, зокрема при призначенні покарання враховував причину вчинення даного злочину, обставини, які змусили С. та К. вчинити таке діяння. Крім того, як пом’якшуючу покарання для К. обставину судом було враховано наявність на утриманні малолітньої дитини та перебування її на час судового розгляду у стані вагітності.

Після розгляду справи у апеляційному суді вирок суду залишено без змін.

На даний час справа перебуває на розгляді у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Суддя Мурованокуриловецького

районного суду Н.В. Тучинська