Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Узагальнення
судової практики застосування норм закону про кримінальну відповідальність щодо давності звільнення від кримінальної відповідальності (покарання) та зворотної дії закону в часі: проблемні питання правозастосування.
План:
1. Застосування зворотної дії закону в часі;
2. Застосування норм закону про кримінальну відповідальність щодо давності звільнення від кримінальної відповідальності.
Відповідно до листа судді апеляційного суду Вінницької області Мішеніної С.В. № 1-8663 від 20.08.2013 року Мурованокуриловецьким районним судом Вінницької області проведено узагальнення практики застосування норм закону про кримінальну відповідальність щодо давності звільнення від кримінальної відповідальності (покарання) та зворотної дії закону в часі: проблемні питання правозастосування.
Для проведення узагальнення використано статистичну звітність Мурованокуриловецького районного суду, обліково – статистичні картки на кримінальні справи (кримінальні провадження), кримінальні справи (кримінальні провадження).
1. Застосування зворотної дії закону в часі
Стаття 58 Конституції України зазначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Аналогічне положення міститься і у ст. 5 Кримінального кодексу України.
На виконання зобов’язань, взятих Україною приєднанням до конвенцій Організації Об’єднаних Націй та Ради Європи, Верховною Радою України продовжують прийматися закони, якими вносяться зміни до законодавства про кримінальну відповідальність.
Мурованокуриловецьким районним судом Вінницької області протягом 2012 року та першого півріччя 2013 року розглядалися лише такі категорії кримінальних справ, по яких застосовувався тільки один із згадуваних законів: Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» № 4025-VI від 15 листопада 2011 року. Зокрема, нормами останнього скасовано караність діянь за статтями 202, 203, 207, 208, 214, 215, 217, 218, 220, 221, 223, 225, 226, 228, 234 і 235, внесено зміни до статей 203-1, 204, 205, 206, 209-1, 212, 212-1, 213, 216, 219, 222, 222-1, 223-1, 223-2 ,224, 227, 229, 231, 232, 232-1, 233, 364-1, 365-1, 368-3, 368-4 Кримінального кодексу України.
Згідно статистичних даних, протягом 2012 року на підставі Закону № 4025-VI Мурованокуриловецьким районним судом було закрито 5 кримінальних справ.
Кримінально-процесуальний кодекс України (1960 р.) у ст. 6 визначав перелік обставин, що виключали провадження у кримінальній справі і які, однозначно, були підставою для її закриття. Однак, така підстава як декриміналізація злочину, у процесуальному законі зазначена не була. Як окрема підстава закриття кримінальної справи, вона випливала саме із статті 5 Кримінального кодексу України. Хоча п. 2 ст. 6 КПК (1960 р.) містив таку обставину закриття кримінальної справи, як відсутність в діянні складу злочину. І використання даної норми при декриміналізації злочину є логічним, оскільки декриміналізація сама по собі виключає із діяння склад злочину.
У зв’язку з цим, у суддів Мурованокуриловецького районного суду спостерігалася деяка розбіжність у визначенні підстави закриття кримінальної справи.
Так, 25.01.2012 року по справі № 216/69/2012 (головуюча суддя Тучинська Н.В.) кримінальну справу про обвинувачення А. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 203 КК України було закрито у зв’язку з відсутністю в діянні складу злочину. В мотивувальній частині постанови, судом було зазначено, що підпунктом 1 пункту 3 Закону України від 15 листопада 2011 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності” ст. 203 виключено з Кримінального кодексу України. Даний Закон опублікований в газеті “Голос України” 17 грудня 2011 року і набрав чинності 17 січня 2012 року відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень даного Закону. Частиною 1 статті 5 КК України визначено, що Закон, який скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Таким чином, з 17 січня 2012 року декриміналізована та виключена з Кримінального кодексу України стаття 203. А. вчинила злочин до набрання чинності Законом України від 15 листопада 2011 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності”. Даний Закон має зворотну дію у часі. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України, порушена справа підлягає закриттю за відсутністю в діянні складу злочину.
По іншій справі № 216/70/2012 (головуюча суддя Тучинська Н.В.) кримінальну справу про обвинувачення Д. у вчинені злочину передбаченого ч. 1 ст. 203 КК України було закрито у зв’язку відсутністю в діянні складу злочину через декриміналізацією статті, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Мотивація закриття справи з цієї підстави є аналогічною до наведеної вище.
А по справі № 0216/1-123/2011 (головуючий суддя Добровольський В.В.) кримінальну справу про обвинувачення Г. у вчинені злочину передбаченого ч. 1 ст. 203 КК України було закрито в зв’язку з декриміналізацією вчиненого злочину.
У мотивувальній частині даного рішення, суд уже не посилався на ст. 6 КПК (1960 р.), а зазначив, що підпунктом 1 пункту 3 Закону України від 15 листопада 2011 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності” виключено з Кримінального кодексу України статтю 203. Даний Закон опублікований в газеті “Голос України” 17 грудня 2011 року і набрав чинності 17 січня 2012 року відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень даного Закону. Частиною 1 статті 5 КК України визначено, що закон, який скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Таким чином, з 17 січня 2012 року декриміналізована та виключена з Кримінального кодексу України стаття
Таким чином, судді у всіх випадках, мотивували своє рішення про застосування зворотної дії закону у часі тим, що він скасовував кримінальну відповідальність учиненого особою діяння. Випадків незастосування чи необґрунтованого застосування зворотної дії закону у часі – не траплялося. Вказані рішення не оскаржувалися.
Новим Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року у ст. 284 уже поряд із такою підставою закриття кримінального провадження, як відсутність в діянні складу кримінального правопорушення, законодавець передбачив і таку підставу - як набрання чинності закону, яким скасовується кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою. І хоч у першому півріччі 2013 року Мурованокуриловецький районним судом не закривалися кримінальні провадження у зв’язку з такими обставинами, проблем у застосуванні даних положень у майбутньому бути не повинно.
Закон про кримінальну відповідальність, що скасовував злочинність діяння, у всіх випадках застосовувався щодо осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності. Випадків застосування закону, що має зворотну дію у часі щодо осіб, які відбували покарання або відбули покарання, але мали судимість – у Мурованокуриловецькому районному суді не траплялося.
Закони, що б пом’якшували кримінальну відповідальність, частково пом’якшували кримінальну відповідальність чи частково її посилювали, у 2012 році та першому півріччі 2013 року Мурованокуриловецький районним судом Вінницької області не застосовувалися, у зв’язку з відсутністю у провадженні суду відповідних категорій справ.
У 2012-2013 роках судами вищих інстанцій не переглядалися вироки Мурованокуриловецького районного суду щодо осіб, засуджених до 10-15 років позбавлення волі за КК України 1960 року, а також щодо осіб, яким виняткову міру покарання – смертну кару було замінено довічним позбавленням волі.
2. Застосування норм закону про кримінальну відповідальність щодо давності звільнення від кримінальної відповідальності
Згідно статистичних даних протягом 2012 року Мурованокуриловецький районним судом розглянуто 14 постанов слідчих про закриття кримінальних справ відносно невстановлених осіб та 2 - про закриття кримінальних справ відносно встановлених осіб, що вчинили злочини.
У першому півріччі 2013 року судом було розглянуто одну справу з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.
Відповідно до ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули визначені законом строки, вона не вчинила протягом цих строків нового злочину певного ступеня тяжкості і не ухилялася від слідства або суду. Визначальним критерієм при обчисленні строку є вид вчиненого злочину, а щодо злочинів невеликої тяжкості – вид передбаченого у санкції статті покарання.
Так, 20 вересня 2012 року Мурованокуриловецький районним судом розглянуто постанову слідчого про закриття кримінальної справи в зв’язку із закінченням строків давності (головуюча суддя – Тучинська Н.В., справа № 216/833/12).
Як було встановлено судом, 02 квітня 2008 року відносно П. була порушена кримінальна справа за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України. Згідно ст. 12 КК України, вказаний злочин належить до злочинів невеликої тяжкості. Сам злочин, підсудним вчинено 24 березня 2008 року, тобто на час розгляду справи в суді минуло понад 3 роки.
Згідно ст. 49 ч. 1 п. 2 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі.
Даних про те, що підсудний П. ухилявся від слідства чи суду, а також даних про те, що він вчинив новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин у суду не було, про що свідчила інформація ВІТ УМВС України у Вінницькій області.
Таким чином, П. звільнено від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 129 КК України, у зв’язку із закінченням строків давності, а кримінальну справу відносно нього – закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.
Кримінальний кодекс України та Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року передбачають два види строків давності: диференційований, тривалість якого залежить від тяжкості вчиненого злочину (ч. 1 ст. 49 КК), та загальний для всіх злочинів 15-річний строк для осіб, що переховуються від слідства і суду (ч. 2 ст. 49 КК).
Як показує практика, у застосуванні певного виду строку давності, у суддів Мурованокуриловецького районного суду виникали певні питання.
Зокрема, у випадку вирішення питання про закриття кримінальної справи у зв’язку із закінченням строків давності відносно невстановлених осіб, суд в одних випадках керувався відповідним пунктом частини першої статті 49 КК України, а в інших – ч. 2 ст. 49 КК України.
Так, 17 вересня 2012 року Мурованокуриловецький районним судом розглянуто постанову старшого слідчого про закриття кримінальної справи в зв’язку із закінченням строків давності (головуючий суддя – Добровольський В.В., справа № 216/873/12).
Як встановлено судом, 04 вересня 1997 року по факту вчинення в ніч на 01 вересня 1997 року крадіжки із кафе “Дорожнє” в с. Морозівка було порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 81 КК України в редакції 1960 року.
Проведеними слідчими та оперативно-розшуковими заходами особи, які вчинили злочин, до цього часу не встановлені. 16 грудня 1997 року провадження досудового слідства у справі було зупинено.
В цьому випадку, суд закрив кримінальну справу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України, пославшись на 10-ти річний строк, зазначений у даній нормі.
При цьому, ч. 2 ст. 49 – врахована не була.
Аналогічно були розглянуті і деякі інші подання слідчих: справа № 216/746/12 (головуюча суддя Тучинська Н.В.), справа № 216/872/12 (головуюча суддя Тучинська Н.В.), справа № 216/843/12 (головуюча суддя Тучинська Н.В.), справа № 216/842/12 (головуюча суддя Тучинська Н.В.), справа № 216/841/12 (головуюча суддя Тучинська Н.В.), справа № 216/788/12 (головуюча суддя Тучинська Н.В.), справа № 216/446/12 (головуюча суддя Коломійцева В.І.), справа № 216/1063/12 (головуюча суддя Коломійцева В.І.), справа № 0216/672/2012 (головуюча суддя Тучинська Н.В.), справа № 216/747/12 (головуюча суддя Тучинська Н.В.).
Разом з тим, у кінці 2012 року, суддями почала застосовуватися практика застосування саме ч. 2 ст. 49 КК України при визначенні підстави закриття кримінальної справи.
Так, 19 листопада 2012 року Мурованокуриловецький районним судом розглянуто постанову слідчого про закриття кримінальної справи в зв’язку із закінченням строків давності (головуюча суддя – Тучинська Н.В., справа № 216/1105/12).
Як було встановлено судом, 14 листопада 1997 року була порушена кримінальна справа по факту зникнення в ніч з 6 на 7 листопада 1997 року із кабінету директора Мурованокуриловецького плодоконсервного заводу телефону-факсу "Панасонік" за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 81 КК України в редакції 1960 року.
Проведеними слідчими та оперативно-розшуковими заходами особи, які вчинили злочин, до цього часу не встановлені. 27 грудня 1997 року провадження досудового слідства у справі було зупинено.
У даному випадку, суд закрив кримінальну справу на підставі ч. 2 ст. 49 КК України, зазначивши, що ч. 3 ст. 11-1 КПК (1960 р.), що діяв на час розгляду справи, було визначено, що якщо в ході дізнання та досудового слідства протягом строків, зазначених у частині першій статті 49 Кримінального кодексу України, не встановлено особу, яка вчинила злочин, прокурор або слідчий за згодою прокурора направляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про її закриття за підставою закінчення строків давності.
Частиною 2 статті 49 КК України, урегульовані особливості перебігу строків давності у випадках ухилення особи, яка вчинила злочин, від слідства або суду, та встановлено, що така особа звільняється від кримінальної відповідальності лише за умови, що з часу вчинення злочину минуло 15 років.
Аналогічно були розглянуті і інші подання слідчих: справа № 216/964/12 (головуюча суддя Тучинська Н.В.), справа № 216/1024/12 (головуюча суддя Тучинська Н.В.), справа № 216/1062/12 (головуюча суддя Тучинська Н.В.).
Протягом 2012 року та першого півріччя 2013 року Мурованокуриловецьким районним судом не вирішувалися питання про застосування строків давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі.
Також, судом не розглядалися кримінальні справи у яких при їх закритті виникали б питання щодо зупинення чи переривання давності (ч. 2 та 3 ст. 49 КК України).
Як зазначалося, у першому півріччі 2013 року судом було розглянуто лише одну справу з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності. Особливістю даного провадження є те, що його розгляд відбувався за нормами нового Кримінального процесуального кодексу України 2012 року.
Так, по справі № 139/523/13-к (головуюча суддя Коломійцева В.І.) 20.05.2013 року з Прокуратури Вінницької області до Мурованокуриловецького районного суду надійшли матеріали кримінального провадження № 1-кп-36/13 за клопотанням старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами податкової міліції управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області про звільнення від кримінальної відповідальності підозрюваного Р. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. До клопотання додана письмова згода Р. на звільнення від кримінальної відповідальності з наведених прокурором підстав.
Клопотання було мотивоване тим, що з часу вчинення злочину підозрюваним минуло понад 3 роки, а тому на підставі ст.49 КК України він підлягає звільненню від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження стосовно нього - закриттю.
Оскільки, відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення злочину і до набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі – то клопотання було задоволене у повному обсязі.
Однак, як недолік, слід відмітити ту обставину, що суд, звільняючи особу від кримінальної відповідальності та закриваючи кримінальне провадження у зв’язку із закінченням строків давності, не зазначив в ухвалі точної дати та часу вчинення підозрюваним злочину.
Перебіг строку давності (відповідно до ч. 1 ст. 49 КК України) починається з дня вчинення особою злочину і спливають з 0 годин тієї доби, яка настає після доби вчинення злочину; строк давності закінчується після того, як сплила передбачена ст. 49 КК України кількість повних років, о 24 годині останньої доби відповідного строку.
Таким чином, хоча у суддів Мурованокуриловецького районного суду і виникали спірні питання, зокрема, при застосуванні частин першої та другої ст. 49 КК України, в цілому, вимоги щодо обчислення строків давності, дотримувалися у повній мірі.
У всіх випадках, при звільненні осіб від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, встановлювалося чи не заперечує підозрюваний (обвинувачений) проти такої підстави звільнення.
Справи, у яких застосовувалися норми закону про кримінальну відповідальність щодо давності звільнення від кримінальної відповідальності (покарання) та зворотної дії закону в часі в апеляційному порядку не оскаржувалися та не переглядалися.
В.о. голови Мурованокуриловецького
районного суду Н. Тучинська