Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Загальною декларацією прав людини (статті 3,9) та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України (стаття 5), визначено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість і ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання.
Статтею 29 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
Запобіжні заходи - це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод осіб, які підозрюються (обвинувачуються) у вчиненні кримінальних правопорушень. Ці обмеження стосуються свободи пересування та вільному вибору місця перебування.
Слідчим суддею в ході досудового розслідування за клопотанням слідчого, яке узгоджене з прокурором, вирішуються питання про застосування таких особливих заходів забезпечення кримінального провадження як запобіжних заходів, зокрема:
- домашній арешт, який полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби (ст. 181 КПК);
- тримання під вартою, який є виключним запобіжним заходом й полягає в примусовому утримуванні особи на визначений слідчим суддею і законом період часу у спеціальній установі, й застосовується виключно тоді, коли інші запобіжні заходи не можуть бути достатньо ефективними (ст. 183 КПК).
Згідно статистичної інформації щодо кількості розгляду слідчими суддями клопотань про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою та домашнього арешту протягом 2018 року - 1 півріччя 2019 року до Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області надійшли та були розглянуті у наступній кількості:
За 2018 рік:
1) клопотання про тримання під вартою:
Надійшло – 7;
Задоволено – 2;
Задоволено частково – 2;
Відмовлено – 0;
Без розгляду – 3.
2) клопотання про домашній арешт:
Надійшло – 2;
Задоволено – 2.
За І-півріччя 2019 року:
1) клопотання про тримання під вартою:
Надійшло – 13;
Задоволено – 7;
Задоволено частково – 3;
Відмовлено – 0;
Без розгляду – 3.
Окрім того, клопотання про продовження строків тримання під вартою:
Надійшло – 4;
Задоволено – 4.
Клопотання про продовження строків запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту:
Надійшло – 1;
Задоволено – 1.
2) клопотання про домашній арешт за І-півріччя 2019 року до суду не надходили.
Проводячи узагальнення слід висвітлити наступні питання:
В ході проведеного узагальнення встановлено, що особливих складнощів у слідчих суддів при розгляді клопотань вказаної категорії щодо застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту та тримання під вартою не виникло.
Щодо запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту:
Як за приклад, можна взяти клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту - справа № 139/1226/18 відносно П. /слідчий суддя Т./.
Ухвалою слідчого судді дане клопотання було задоволено оскільки в судовому засідання встановлено, що П. підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 296, ч. 3 ст. 299 КК України, зокрема, за ч. 3 ст. 299 КК України, який відноситься згідно статті 12 КК до тяжкого, відповідальність за який передбачена у виді позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років; враховуючи антисоціальну поведінку П., який має три непогашені судимості за умисні злочини, двічі відбував покарання у виді позбавлення волі реально, звільнився з місць позбавлення волі 21 серпня 2018 року за закінченням терміну відбуття покарання, а через два місяці скоїв нові умисні злочини, - слідчим суддею встановлено наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України: можливість вчинити інше кримінальне правопорушення. Враховуючи наявність такого ризику, слідчим суддею вирішено у відповідності до ч. 4 ст. 194 КПК України щодо підозрюваного обрати запобіжний захід у виді домашнього арешту, оскільки наявність доказів про вчинення П. вказаного кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим та дані про його процесуальну поведінку, дають підстави вважати, що саме такий запобіжний захід забезпечить запобіганню наявного ризику.
Щодо запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою:
Так, наприклад справа № 139/286/19 клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12019020230000043 від 19 березня 2019 року відносно Б. /слідчий суддя Т./.
Задовольняючи клопотання, слідчий суддя враховувала, що в кримінальному провадженні наявні вагомі докази на обґрунтування підозри особі у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваній особі у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, відомості про особу підозрюваного.
Так, крім встановлення ризиків, передбачених пунктами 1, 3 і 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя при вирішенні клопотання про застосування запобіжного заходу підозрюваному врахувала його особу, його вік, стан здоров’я, міцність соціальних зв’язків, зокрема, що Б., є судимим, неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі 24 березня 2014 року засуджений Подільським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 289, ч. 4 ст. 70 КК України до п’яти років позбавлення волі, після звільнення з місць позбавлення волі щодо нього двічі (у листопаді 2017 року та березні 2018 року) закривалися кримінальні провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України, на шлях виправлення не став, схильний до протиправної поведінки в суспільстві, не має міцних соціальних зв’язків, оскільки, маючи неповних тридцять років, не має власної сім’ї, власного житла.
Слідчий суддя дійшла переконливого висновку, що в судовому засіданні слідчий та прокурор довели, що інший більш м’який запобіжний захід не зможе запобігти наявним ризикам.
Клопотань про зміну виду запобіжного заходу слідчими суддями чи судом не розглядалось.
Всі клопотання задоволено, окрім двох справ. За період 2018 – І-півріччя 2019 року Мурованокуриловецьким районним судом було винесено дві ухвали, у яких запобіжний захід у вигляді тримання під вартою судом було задоволено частково та застосовано особисте зобов’язання.
Наприклад, справа № 139/123/19 клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 42017021220000016 від 17 березня 2017 року відносно Ш. /слідчий суддя Т./.
Задовольняючи клопотання частково, та змінюючи запобіжний захід на більш м’який, слідчий суддя керувалась наступним:
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор не доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Слідчий суддя, вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного, враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Так, сторона обвинувачення вказує, що в процесуальній поведінці підозрюваного А. існують ризики, передбачені пунктами 1, 2, 3 та 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Проте, ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України сторона обвинувачення безпідставно обґрунтувала неявкою Ш. до слідчого, оскільки статус підозрюваного він отримав лише 05 лютого 2019 року, свідком у справі його не визнавали, а до слідчого він запрошувався для давання пояснень. Крім того, поважність причини неявки його до слідчого стверджується його відрядженням у службових питаннях. Також, стороною захисту доведено, що підозрюваний має сталі соціальні зв’язки, як то сім’ю, що складається з дружини, яка не працює, двох малолітніх дітей, а також стабільні трудові стосунки.
Наявність ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України спростовано стороною захисту посадовою інструкцією, яка не передбачає вільне володіння документами установи, та протоколом тимчасового доступу до речей і документів і описом вилучених з ВОКУ «Служба технічного нагляду за об’єктами житлово-комунального господарства» документів.
Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, спростовується самим протоколом допиту представника потерпілої юридичної особи Ц. від 17.01.2019, яка вказує на конкретну особу, від якої надходять погрози, однак ця особа відмінна від підозрюваного Ш.
В той же час, вбачається, що, з огляду на санкцію статті, яка інкримінується підозрюваному, існує ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Так, підозрюваний має у власності квартиру, можливо й інше цінне нерухоме чи рухоме майно, кримінальний закон за злочин, передбачений ч. 5 ст. 191 КК України, встановлює відповідальність у виді конфіскації майна, а тому цей факт є переконливим доказом існування зазначеного вище ризику.
Разом з тим, жодним чином необґрунтованими та недоведеними доводи прокурора, що застосування більш м'яких запобіжних заходів буде недостатнім для запобігання вищевказаному ризику, тим більш, в доданих до клопотання матеріалах дані про такі обставини відсутні. Прокурором не обґрунтовано та не доведено, що слідчі дії, які вчиняються та які необхідно буде вчинити в подальшому, не можливо вчинити без тримання підозрюваного під вартою, сама по собі необхідність вчинення ряду слідчих дій не виправдовує тримання особи під вартою.
Оскільки, протягом розгляду доведено обґрунтованість підозри та наявність існування ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, є всі підстави для застосування відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, та застосувати, з врахуванням тяжкість злочину, в скоєнні якого підозрюється Ш., соціальної та трудової характеристики підозрюваного, його законослухняної процесуальної поведінки (зокрема, стороною обвинувачення не доведено, що він з моменту повідомлення підозри не з’являвся на виклики слідчого чи не відповідав на телефонні дзвінки, на виклик суду, здійснений в телефонному режимі, з’явився беззаперечно), наявності лише одного ризику, запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання та покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Зазначені клопотання та справи відсутні.
Порушення строків та факти зловживань правами – відсутні.
Щодо рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 року № 4-р/2019
На даний час, в суді відсутні випадки апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
В той же час, слід зауважити на проблемні питання, які можуть виникнути в таких випадках:
Є цілком очевидним, що обвинувачені та захисники будуть кожні 2 місяці оскаржувати всі ухвали про продовження строку запобіжного заходу. Яким чином, суду першої інстанції розглядати справу?
Щодо рішення Конституційного Суду України від 25.06.2019 року №7-р/2019
Проблемних питань не виникає. Є цілком зрозумілим, що безальтернативний запобіжний захід у виді тримання під вартою суперечив як Конституції України та і ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини.
Узагальнення підготував,
Помічник судді А.О. Литус
_03_03.png)
